Сирота Любов Макарівна

Народилася у 1956 році у Казахстані, с. Іртишськ Павлодарської області. Дитинство й юність пройшли у столиці Киргизії Фрунзе (зараз Бішкек), де вона була членом міського літоб'єднання «Горные Зори», перші твори друкувалися у періодиці Киргизії. У 1975 році з батьками переїздить на прабатьківщину — в Україну, де закінчила філологічний факультет Дніпропетровського університету за фахом — російська мова та література. З 1978 по 1983 р. жила у м. Комсомольськ Полтавської обл., де керувала літоб'єднанням «Пошук».

У 1983 з маленьким сином Олександром переїхала до молодого перспективного міста Прип'ять, де працювала зав. культмасовим відділом палацу культури «Енергетик» та керувала літоб'єднанням «Прометей», на базі якого разом з дискотекою «Едісон 2» згодом створила експериментальний молодіжний диско-театр, у якому до горезвісної аварії на ЧАЕС встигла поставити дві свої п'єси: музично-поетичний спектакль «Мы не могли друг друга не найти» та спектакль про життя й творчість Марини Цветаєвої «Моя специальность — жизнь». Після Чорнобильської катастрофи та евакуації з Прип'яті, живе у Києві, де з 1986 по 1992 працювала редактором на кіностудії ім. Олександра Довженко.

Ось як пише про неї її земляк по Комсомольську Валерій Єрмоленко у ст. «І поки небо ще зоріє вами …»: "Як відомо, наш Полтавсько-Кременчуцький регіон вельми врожайний на непересічні особистості… … Можливо саме тому мене ні краплі не здивувало те, що професор Бергамського університету Уго Персі (Італія) у статті «Відображення екологічного мислення в російських текстах XX сторіччя» [1], більше половини її присвятив творчості нашої землячки Любові Сироти, а точніше збірці її поезії під назвою «Ноша» (в-во «Радянський письменник», Київ, 1990 р.) «У поезії Сироти заклик до громадянської свідомості, оновлене почуття братерства та роздуми щодо екології складають непорушну її основу і роблять цей цикл унікальним у світовій літературі». І далі: «Особисто мені не відомо, щоб раніше ядерна катастрофа мала в поетові водночас і свого прокурора і співця, я переконаний, що „Ноша“ — один із перших текстів, який по-справжньому заявив про екологічну катастрофу, що загрожує усім нам.» (Вирізнив — В. Є.) Безперечно, шкода, що визнання таланту нашої землячки на світовому рівні прискорила зловісна і жахна «зірка Полин», яка опалила і місто атомників Прип'ять, де на той час із маленьким сином жила поетеса, яка колись з великим жалем покинула Комсомольськ. Бо тут пройшло шість років її молодого життя, зростав і мужнів її талант. Тут вона очолювала міське літоб'єднання «Пошук», виховувала сина, працювала в технікумі і заочно навчалась на філфаці Дніпропетровського університету. В той час кожен з місцевих шанувальників поетичного слова розумів, що ця висока, вродлива, всміхнена назустріч вам комсомольчанка вельми обдарована. ЇЇ навдивовиж досконалі вірші завжди були духовною окрасою місцевих часописів. …Окремо треба сказати про неї, як про вдалого керівника літоб'єднання. Це було ненав'язливе, вельми тактовне опікування талановитішого, яке позитивно впливало на «поліфонію» літературного слова в місті …

Любов Сирота полюбила Комсомольськ і завжди переймалася проблемами його зростання. Та все ж у 1983 році довелося його покинути. Волею долі Люба оселилася в Прип'яті, де її хист одразу оцінили. Там вона очолила вельми цікаве на різнобічні дарування літоб'єднання «Прометей»(членами якого були поетеса й згодом відома журналістка Любов Ковалевська; поет, бард, майбутній депутат та президент міжнародної організації «Союз Чорнобиль» — Володимир Шовкошитний), а згодом і культурно-масовий відділ Палацу культури «Енергетик», як журналіст співпрацювала з місцевими газетами «Трибуна Енергетика», «Прапор перемоги»… Крім цього, у Прип'яті, на базі свого літоб'єднання та дискотеки, вона створила новітній на той час, експериментальний літературно-музичний театр.

І ось 26 квітня 1986 р. вибухнув четвертий реактор Чорнобильської атомної станції. …Звичайно, аварія не обійшла і нашу землячку, яка теж все ще серйозно хворіє (інвалід ІІ гр.). Але відомо, що тяжкі випробування лише загартовують високий дух. Тож Чорнобильська трагедія ще дужче зміцнила і розвинула творчий хист поетеси та потребу в переосмисленні місця людини в світобудові — «вогонь» пройшов крізь тіло поета і трансформувався у поетичну міць." (У.Персі).

Ось уривок з віршу «Прип'ять 2000», написаного українською мовою:

"… Неначе у сні абсурднім

не можеш збагнуть —

хоч сказись! —

як ці, майже справжні, джунглі

із лісом будівель зрослись?

Не сон! Не фільм фантастичний —

реальність жахніш від химер!

«Невже цей пейзаж стане звичним

на всенькій Землі відтепер?» …

…відомий поет та літературознавець Володимир Забаштанський закінчив передмову до збірки поезії «Ноша» твердженням, що серцевина її — громадянський біль, прагнення пам'яті; не забуті люди, які урятували нас, не забутий Чорнобиль. Акценти ці зумовлені самим життям.

До речі, професор У. Персі у вище згаданій статті сказав, що втрата пам'яті — то найстрашніший різновид байдужості. …На жаль, ми все ще не навчилися засвоювати уроки історії. Це стосується не тільки Чорнобиля та проблем екології і моралі. Як довго, в імперські, а потім і в радянські часи, в нас знищували пам'ять свого роду й свого народу! Саме про це останній вірш цієї збірки «К истокам»

Так, батьки Люби — українці, діти вигнанців із рідної землі, що змушені були освоювати солончаки північного Казахстану. У 1957 році, при першій можливості відкріплення від ще сталінських поселень, вони, буквально голі й босі, в пошуках кращої долі для своїх п'ятьох дітей переїхали у столицю Киргизії Фрунзе. Це й справді відкрило чималі перспективи: брати стали військовими, сестра дружиною військового, а молодша Люба, шукаючи можливість реалізації своїх творчих здібностей, потрапила у республіканське літоб'єднання «Горные зори», яке зіграло у її житті вирішальну роль. Проте, батьки, особливо мати, марили Україною і врешті їм вдалося потрапити на прабатьківщину. До речі, Полтавщина й Комсомольськ, куди вже з Херсону переїхала поетеса, не даремне одразу ж запали їй у душу, це була батьківщина її бабусі (з материнського боку), яка пішки ходила на Сорочинський ярмарок. Так само, одразу прокинулася в її серці любов до прип'ятського Полісся, в якому, як виявилося, було коріння батьківського роду. І хоч в Комсомольську Люба вже цілком розуміла українську мову, але говорити, а згодом і писати нею, почала лише після Чорнобильської катастрофи. Тож, «вогонь» того лиха, пробудив в ній і цю родову пам'ять, без якої не можна стати громадянином світу. Тут доречно сказати, що після евакуації вона влаштувалась редактором на славнозвісну кіностудію ім. Олександра Довженко, де знайшла розуміння й підтримку під час багатомісячного безпритульного життя та безкінечних митарств байдужими чиновничими кабінетами… Свій внесок в перемогу справедливості й врешті отримання нею житла вніс і наш «Пошук», який щиро вболівав за долю свого колишнього керівника. Зрештою, саме спілка письменників приютила на цей час двох молодих обдарованих прип'ятських поетес — Любов Сироту й Любов Ковалевську — з їх маленькими дітьми в Ірпіньському будинку творчості. Співпрацюючи з «Літературною Україною», вони продовжували їздити у «чорнобильські гарячі точки». Цей досвід частково був використаний Л.Сиротою у фільмі Роллана Сергієнко «Поріг», співавтором й одним з героїв якого вона була. Цей публіцистичний фільм ще у 1988 році розповів про страшні наслідки Чорнобильської екологічної катастрофи. Він одразу відлунив у Німеччині, Франції та в Америці, — особливо віршем «Радіофобія» (включений до збірки «Ноша»). І лише через роки ця кінострічка офіційно з'явилася в українському кінопрокаті. Хоча не офіційно стрічку разом з її авторами щиро зустрічали на підприємствах та в наукових закладах, делегати екологічних і письменницьких з'їздів у Москві та Києві. Саме гарячий відгук та підтримка громадськості допомогли тоді не тільки відстояти фільм, але й зняти завісу секретності з чорнобильської теми.[2] А комсомольській спільноті поталанило побачити «Поріг» майже одразу після його створення кіностудії ім. О.Довженка спільно с ЦСДФ (Москва) …Весь післячорнобильський час Любов Сирота не перестає нагадувати людям про цю страшну трагедію, щоби попередити новітні катаклізми. І не тільки у поетичному жанрі, але й в прозі та публіцистиці. Так у тому ж номері часопису «Слово Просвіти» («Слово Просвіти» ч. 17 (134), 26.04 — 9.05.2002 р.) поряд з добіркою україномовних віршів надруковано й її статтю під досить промовистою назвою «Моделювання майбутнього — реальність». Л.Сирота впевнена, що людство своїми діями й навіть думками моделює своє майбуття. Тому у 1998 році в колі колишніх прип'ятчан (клуб «Земляки) й народилася ідея щорічної міжнародної акції „Спасенна планета“, яка надає скорботному дню 26 квітня позитивного імпульсу Надії на спасіння людства, вже з першого кроку знайшла чимало прихильників у всьому світі. У своїй статті Л.Сирота вельми переконливо доводить, що без духовного відродження людство просто перетворить планету на суцільну „мертву зону“, якою вже стало місто атомників…»[3]

А ось рядки з віршу відомої української поетеси Світлани Йовенко «Поетесі з Прип'яті — Любові Сироті»: "Любов — і сирота? Таке сумне знамення! Вказівний перст судьби, Поетам віщий знак!.. …Ну, що ж, і самота — Це теж-таки немало! Нехай сирітство теж. Нехай. Аби — Любов![4]

В тій же збірці вперше був надрукований її український переклад вірша Любові Сироти «Радіофобія» (пізніше С.Йовенко включила його разом з перекладом англійською Елізабет Рич та Леоніда Левіна до альбомного англо-українського видання «Чорнобиль поруч», що з'явилося за її проектом у видавництві «Дніпро» у 2000 р.). До речі, перша добірка віршів Любові Сироти у перекладі української поетеси Марії Влад була видрукувана у «Літературній Україні» ще за півроку до Чорнобильської трагедії. А після цих сумних подій українською її поезії перекладали В.Іванців, В.Грабовський, М.Удовиченко та ін., які друкувались в багатьох газетах і журналах, зокрема в ж-лах «Україна», «Київ», «Дніпро», «Надзвичайна ситуація».

А невдовзі поезії Любові Сироти були почути світом у перекладах польською, німецькою, італійською, японською мовами. Та найчастіше з'являються вони в перекладі на англійську. Вперше англійською її твори у музичному супроводі прозвучали в програмі «Terra Infirma» Національного радіо Сполучених Штатів Америки у квітні 1992 року, згодом й на телеканалі ВВС. Друкувалися в антологіях: «Life on the Line: Selections on Words and Healing»; «Perspectives from the Past»; «A Fierce Brightnesss: Twenty-Five Yars of Women's Poetry», в канадських і американських журналах: «Calyx», «Жіночий Світ», «Промінь», «Journal of the American Medical Association»; «New York Quarterly», «WISE», «The Russell Record Magazine», «The Modern Review», «In Our Own Words» та ін. Все це сталося завдяки зусиллям професора Вашингтонського університету Поля Брайнса, який, крім усього, в 1995 році розмістив на своєму університетському сайті в інтернеті сторінку її поезії «The Chernobyl Poems of Lyubov Sirota».

ЇЇ вірш «Радіофобія» прозвучав у фільмі «Поріг» та в багатьох радіопрограмах; надихнув Хуліо Сото — режисера фільму «Радіофобія» (Іспанія-США) і Майкла Геновеза — автора віконних фресок з текстом цього твору в Українському Селі в Чикаго в 2006 р. («RADIOPHOBIA». A Chernobyl Poem by Lyubov Sirota, in Russian. Enamel on glass, Chicago, IL., 2006)

Згодом вона й сама почала писати українською та перекладати російською вірші українських поетів Ліни Костенко, Б. І. Антонича, Василя Стуса тощо.

ЇЇ переклади увійшли до унікального двомовного видання поезії Василя Стуса «Вот так и ты сгорай»/«Ось так і ти згоряй» (Київ: вид. центр «Просвіта», 2005 р. — 288с.: іл. — Парал. укр., рос.)[5] Ось як відгукнулась на книгу Марія Литвин у тижневику «Слово Просвіти» в ст. «Отак і ти згоряй»: «… видання й справді важко переоцінити. Редактор-упорядник Віктор Грабовський створив цілу симфонію героїчної непокори. Вогненні вірші Василя Стуса в перекладах Любові Сироти й Анатолія Ткаченка доповнюють графічні твори Панаса Заливахи. Вони перегукуються зі вдумливим, мудрим словом Євгена Сверстюка про філософію життя побратима — збереження й творення нації через власну душу, власну гідність і порядність. Левко Лук'яненко згадує останні дні Василя Стуса (…) Відчайдушний лист Андрія Сахарова „Учасникам мадридської наради з перевірки Гельсінських угод, главам держав — учасниць Гельсінського акта“ на захист великого поета постає документом значення постаті Василя Стуса у світовому просторі, яке роками намагалися притлумити ідеологи малоросійства. Тому нам украй потрібні такі книжки, які перекладатимуть наш голос, відкриваючи світові велику, красиву й талановиту націю.»[6]

Та все ж більша частина творчості Любові Сироти, зрозуміло, присвячена Чорнобильській трагедії. Особливо повно й гостро ця тема освітлена в есе про жіночу чорнобильську долю «Непосильная ноша» — «ПОСТ ЧЕРНОБЫЛЬ/POST CHERNOBYL», № 3-22 январь-май 2008 та у книги прози про трагічну долю молодої прип'ятчанки, що відчайдушно бореться за життя свого сина, — кіноповісті «Прип'ятський синдром», виданої за підтримки Міжнародної організації «ПРИПЯТЬ.КОМ» та сайту міста Прип'ять, у квітні 2009 р.

У 2011 році в київському Видавничому Центрі «Просвіта» книга Любові Сироти «Прип'ятський синдром» вийшла українською, у передмові до якої відомий український прозаїк, лауреат Шевченківської премії Анатолій Дімаров написав так: «ПРОЧИТАЙТЕ! Вас оминуло Чорнобильське лихо? Вас обійшов Чорнобильський вогонь? Тоді прочитайте кіноповість Любові Сироти „Прип'ятський синдром“. Ця кіноповість — неймовірний спалах Любові, що обпікає серце і душу. Пекуча сльоза матері, що готова віддати себе за життя єдиної своєї дитини.» Придбати книжку можна в Національному музеї «Чорнобиль».

У 2013 р. у Видавничому домі "Києво-Могилянська академія" вийшла друком книга вибраних віршів і поем різних років, написані російською і українською мовами, а також уривок із кіноповісті "Прип'ятський синдром", «У перехода». З анотації до книги: «У цій книзі відомої поетеси Любові Сироти зібрані вірші й поеми різних років, написані російською і українською мовами, а також уривок із кіноповісті "Прип'ятський синдром". Визнання її таланту прискорила зловісна "зірка Полин"... Отож у післячорнобильський час Любов Сирота не перестає нагадувати людству про цю страшну трагедію. А поема "Любка", що публікується вперше, на інтимних колізіях життя ліричного героя своєрідно і яскраво розкриває надзвичайно гострі проблеми сьогодення - алкогольної і наркозалежності, що калічать долі й забирають життя часто молодих і талановитих людей...» Книга ілюстрована малюнками Катерини Ісаєнко.

У 2016 р. у видавництві «Просвіта» вийшла нова поетична збірка Любові Сироти «Прип’ятська береста».[7], в яку поетеса включила вірші як сучасні, написані українською мовою, так і ті, що виходили раніше – російською, три поеми, добірку перекладів на російську відомих українських митців Б.-І.Антонича, Ліни Костенко, В.Стуса. Доповнюють книжку публіцистичні твори Любові Сироти, присвячені турботі про наше майбутнє, та майстерна передмова редактора видання, відомого поета Василя Клічака «Поетична коштовність почуттів» і післямова заслуженого діяча мистецтв Віктора Грабовського «Засади новітнього мислення».

У червні 2018 підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[8]

• Ноша: Лирика. — Київ. Радянський письменник, 1990; рос., 77 с., худ. оформ. Андрій Чебикін — ISBN 5-333-00637-7
• Василь Стус. «Вот так и ты сгорай»/«Ось так і ти згоряй»: Редактор й упорядник Віктор Грабовський; Втуп. слово Є.Сверстюка; Післямова Л.Лук'яненка; Переклад російською Любові Сироти та Анатолія Ткаченка; Іл. П.Заливахи: Київ: вид. центр «Просвіта», 2005 р. — 288с.: іл. — Парал. укр., рос. — ISBN 966-8547-49-7
• Припятский синдром: киноповесть; — Полтава: ООО «АСМИ», 2009. — 196, с. — рос.— ISBN 978-966-18-2031-8
• Любов Сирота Прип'ятський синдром: кіноповіст; — Київ: ВЦ «Просвіта», 2011. — 200, с. — ISBN 978-966-2133-65-3
• Любов Сирота «Прип’ятська береста»: поезії; — К.: ВЦ «Просвіта», 2016. — 328, с.— ISBN 978-617-7201-29-7
• Кроки: Поезії. — Дніпропетровськ: Промінь, 1985, — 143 с. (с. 89-90)
• ст. «Тільки любов порятує світ», Український Форум, 6 листопада 1998 р.
• ст. «Щастя — це те, чого не можуть дати жодні ліки», журнал «Надзвичайна ситуації» 1/1999 р.
• «Не убивайте Ангола в собі», журнал «Надзвичайна ситуації» 4/1999 р. (добірка вірщів укр.)
• «Певність слова», ж-л Дніпро 4/1989 р. (добірка поезій в укр. перекладах)
• «Чорнобиль поруч»/«Chornobyl concerns everyone». Фотоальбом: Київ, «Дніпро», 2000 р., 200с. — Парал. укр., англ. — ISBN 966-578-000-X
• «Моделювання майбутнього — реальність» — журнал «Науковий світ» № 4, апрель 2001 р."
• Поезії Любові Сироти, «Слово Просвіти» ч. 17 (134), 26.04 — 9.05.2002 р. (добірка віршів укр.)
• ст. «Творити добро — зцілювати душі», Пост Чорнобиль/Post Chernobyl № 3 (27) лютий 2006 р.
• У перехода: Лирика, поэмы, проза — К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2013. — 208 с. — ISBN 978-966-518-618-2

• Любов Сирота Вірші
• Любов Сирота «Прип'ятський синдром» (кіноповість)
• ЛітАкцент: Любов Сирота. Прип'ятський синдром
• «Серця високий пломінь»: рецензія на книгу Л. Сироти «Прип’ятська береста» в «Українській літературній газеті».
• «Прип’ятський синдром»: про книгу Любові Сироти у Миргородській міській публічній бібліотеці.
• Любовь Сирота. Стихи.ру
• The Chernobyl Poems of Lyubov Sirota (about Lyubov Sirota and her poetry in English)
• The Saved Planet — ЖЖ Любові Сироти
• Зона відчуження 23 роки по тому: тут навіки застигло колесо огляду
• Любов Сирота. Поетичний фотоальбом «Ангелу Припяти»
• Любов Сирота "У перехода"
• День Прип'яти в Національному музеї «Чорнобиль» — відео презентації поетичного фотоальбому Л.Сироти «Ангелу Припяти»
• Любов Сирота під час роботи над спектаклем про Марину Цвєтаєву «Моя спеціальність — життя», Прип'ять, 1985 рік. (відео)
• ДЗВОНИ ЧОРНОБИЛЯ