Словотвір

Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від наявних у мові нових слів з новим лексичним значенням:

1. Афіксами (це відповідно (способи) суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, безафіксний), (префіксом: йти — за-йти, ви-йти, пере-йти, віді-йти, обі-йти, про-йти; суфіксом: ов — ліс-ов-ий; комбінаціями афіксів).
2. Словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (Велик-день).
3. Абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР (чит. уенер) — Українська Народна Республіка).

Як окремий спосіб словотвору виділяють також субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіалізацію (восени) і прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотвору з переходом слова до інших частини мови.

Нескладене слово може включати такі морфеми (пере-пис-ува-ти; за-город-ній): кореневу (-пис-, -город-), звичайно як носія загального лексичного значення, префіксальну (пере-, при-) й суфіксальну (-ува-, -н-), що конкретизують значення слова і разом з кореневою морфемою складають основу слова, — і флексійну, закінченнєву морфему -ий (подекуди й постфікс, напр., -ся і специфічного суфікса інфінітива -ти,), як носія граматичного значення слова, що визначає відношення слова до ін. у реченні чи словосполученні. Кількаскладне слово має дві або більше кореневих морфем (водо-гін, високо-думний, благо-словити, див. Словоскладення, Словозрости). Коренева морфема може виступати в кількох варіантах (бр-а-ти, бер-у, з-бир-ати, з-бор-и, з-бір), що є наслідком давніх словотвірних і фонетичних процесів (див. Чергування звуків). Суфікси широко вживаються при словотворенні іменників та прикметників, менше дієслів. За функцією вони поділяються на: 1) словотвірні, що утворюють нові слова (кар-а-ти, карайоний: кар-а), і 2) формотвірні, що утворюють граматичні форми і належать до засобів словозміни (для вищого ступеня прикметників і прислівників: гарн-іший, -іше, для дієприкметників і дієприслівників: твор-ен-ий, твор-ячи). За активністю вживання наростки поділяються на продуктивні, що вживаються далі для творення нових слів (-ач: вимик-ач, -ник: боліль-ник), та непродуктивні, що даються виділити лише мовознавчою аналізою (-р: да-р, -к: зна-к, -т: моло-т). Дуже поширені наростки утворювати емоційні форми слів (мат-ус-я, -усеньк-а, гарн-есеньк-ий, здоров-езн-ий, пс-иськ-о, паруб-ійк-а, див. Пестливі форми), вживані в іменах та прізвищах (Тимко, -цьо, -ченко, -чук, -чак, -цюра, -ченя). З лексичних запозичень вичленовуються інколи нові наростки (-ущий: загреб-ущий, за церк. стражд-ущий; -унок: дар-унок, пор. рах-унок; -із-ація: яров-изація, пор. колон-ізація; також інтеграцією частини ін. наростка; благальн-ий, спершу звич. в якійсь вужчій стилістичній функції. Число приростків порівняно невелике; більшість їх виступає ще як прийменники; вони широко вживаються при С. дієслів для творення нових слів (пис-а-ти: ви-пис-а-ти, нерідко в сполученні з наростками) та при суперлятиві для творення нових граматичних форм (най-); при творенні видів дієслова: (роб-и-ти: з-роб-и-ти); для розмовної мови характеристичне скупчування кількох приростків (по-поспати); запозичених приростків мало (ц.-слов. пре-багатий, грец. архі-дурень). Абревіатурний тип С., вживаний спершу в підпільній літературі (есер 'соціал-революціонер', РУП), дуже поширився під час першої світової війни і зокрема в підсов. добу був спопуляризований пресою й адміністрацією (сельбуд 'сільський будинок', НКВС — енкавеес). Інфікси застосовуються при С. вигуків та в арґо. Редуплікація як форма словозростів, уживана при вигуках (зокрема приманках: тась-тась! у дитячій мові: ту-ту 'трубка') й частках (ледве-ледве) виникла з повторень (довго-довго).

Словотвір досліджували: Роман Смаль-Стоцький, Василь Сімович, Ярослав-Богдан Рудницький, Олексій Ізюмов, Василь Ільїн, Іван Ковалик («Вчення про Словотвір», 1958, 1961), Лідія Юрчук («Питання суфіксального словотворення дієслів в сучасній українській мові», 1959), Теодозій Возний, Марія Плющ, Ю. Редько («Сучасні укр. прізвища», 1966, «Довідник укр. прізвищ», 1969), О. Шевчук, Л. Коць, Н. Клименко та в діахронному перекрої А. Майборода, В. Токар, Н. Зарицький, М. Чемерисов, Лукія Гумецька («Нарис словотворчої системи української актової мови 14—15 століть», 1958), Віталій Русанівський («Структура українського дієслова», 1971) та ін.

Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення (колір…). Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні — ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, п'ю; до слів з похідними основами — перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити.

Префікси, корені суфікси, закінчення, (флексії) та постфікси називаються значущими частинами слова, або морфемами. Префікс (від лат. Prae — попереду та fixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для творення нових слів чи нових форм (колір…). Наприклад: казати — сказати, наказати, переказати, підказати доказати, вказати; сумнівний — безсумнівний; миліший — наймиліший. Корінь — це спільна частина споріднених слів (колір …). Наприклад, для споріднених слів сад, садок, садівник, садовий коренем є спільна частина сад-; для ходити, заходити, перехід, вхід, вихід — частина ход- (хід- у закритому складі) . Суфікс (від лат suffixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть після кореня і служить для творення нових слів чи нових форм (колір …). Наприклад: малий — маленький, малесенький, малюсінький; трава — травинка, травиця, травиченька; погойдати — погойдувати, чорний — чорніший. Суфікси бувають матеріально вираженими та і нульовими. Наприклад : син/яв/а і син'/${\displaystyle \varnothing }$/ ${\displaystyle \Box }$[1] , Закінчення — це змінна морфема, яка стоїть після суфікса чи після кореня (у непохідних основах) і служить для зв'язку слів між собою (колір ---); нульове закінчення позначається 0: наприклад: кохання, швидкий, мужність0, малює. Постфікс (від лат: postfixus — прикріплений після) — значуща частина, що стоїть після закінчення і служить для творення нових слів чи нових форм (графічне позначення таке ж, як і суфікса). Наприклад: бити — битися, скажи — скажи-но. Процес творення нових слів у мові має назву словотворення. Нові слова утворюються на базі вже існуючих. Слово, яке служить базою для утворення іншого, називається твірним. Наприклад, для іменника правдивість твірним словом є прикметник правдивий, а для правдивий — іменник правда; для прикметника ялинковий твірним словом є іменник ялинка, а для ялинка — іменник ялина. Твірною основою (колір …) є та частина твірного слова, яка входить до складу нового (похідного) слова (при цьому флексія до уваги не береться). Наприклад: правдивість — правдивий — правда, ялинковий — ялинка — ялина, преніжний — ніжний. Твірною основою може бути і ціле твірне слово. Так, у наведених прикладах твірні слова і твірні основи збігаються: передивитися — дивитися, накреслити — креслити, підрозділ — розділ, хористка — хорист — хор, надзвичайно — звичайно. Ряд спільнокореневих слів, розташованих відповідно до послідовності їх творення, називається словотворчим гніздом. Наприклад: плід — плідний — плідник — плідниковий; газета — газетяр — газетярство; чорний — чорніти — почорніти — почорніння.

Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:
Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший — хороший, безвідповідально — відповідально. Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, тому похідні слова, утворені префіксальним способом, належать до однієї й тієї самої частини мови, що й мотивуючі (твірні).[2]
Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький — холодний, дубок — дуб, вітерець — вітер, читання — читати, молодість — молодий, золот/${\displaystyle \varnothing }$/ий — золото, велич/${\displaystyle \varnothing }$/ ― великий.
Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша, без/сил/${\displaystyle \varnothing }$/ий — сила.[3]

Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися — бити, миритися — мирити.

Префіксально-постфіксальний: розійтися — іти, приблудитися — блудити.

Суфіксально-постфіксальний: лінуватися — лінь, здороватися — здоров(ий).

Суфіксально-префіксально-постфіксальний: прибіднятися — бідний, змилостивитися — милостивий.

Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід — відходити, закид — закидати, зелень — зелений.
Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий — синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній — права сторона, однобічний — один бік, сільськогосподарський — сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський). Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід — всюди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати — батько і мати, хліб-сіль — хліб і сіль, мед-пиво — мед і пиво, срібло-золото — срібло і золото, туди-сюди — туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними.
Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися:
а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідувач магазином,
б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра,
в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України,
г) складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану, ДЕК — державна екзаменаційна комісія;
ґ) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора).
Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідувач (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

У сучасній українській мові існують такі процеси переходу слів з однієї частини мови в іншу: субстантивація, ад'єктивізація, прономіналізація, адвербіалізація, нумералізація та інтер'єктивація.

Субстантивація — це  перехід слів з інших частин мови в іменники, здебільшого з прикметників і дієприкметників.  Порівняйте: зійшов молодий місяць; до хати увійшов молодий.  У першому реченні молодий є прикметником і відповідає на питання (який?), виконує синтаксичну роль означення.  У другому реченні молодий є іменником, відповідає на питання (хто?), виконує синтаксичну роль підмета.

Ад'єктивізація — це  перехід дієприкметників у прикметники. Наприклад, сидяча робота. У такому словосполученні слово сидяча є прикметником.

Прономіналізація — це перехід інших частин мови в займенники. Повність переходять у займенники деякі повнозначні частини мови, а саме:

1.Числівники. Наприклад, їхала одна скупа пані. Одна в значенні якась. Ми не одні. Не одні в значенні не самі.  Ні один у поході не відстав. Ні один у значенні ніхто.

2. Прикметники. Наприклад, я побачив цілий світ. Прикметник цілий у значенні займенника весь.

3.Іменники. На брата по яблуку. На брата в значенні на кожного.

Адвербіалізація — це перехід змінюваних частин мови в прислівники. Наприклад, перехід іменників у прислівники. Милуюся я цією козацькою стрілою.  Він вилетів із хати стрілою.(тобто дуже швидко) Іменник стрілою (чим?)  у прислівник стрілою (як?).  Іменник ранком (чим?) у прислівник ранком (коли?), при цьому іменники втрачають здатність відмінюватися і стають незмінними словами.

Нумералізація — це перехід змінних частин мови в числівники. Нумералізується іменник раз. Порівняйте: два рази, кілька разів (тут у значенні іменника) — спізнився тільки раз (тут у значенні числівника)

Інтер'єктивація — це перехід у вигуки змінних частин мови. Матінко! Який світ прекрасний.(Перехід іменника у вигук)  Прощавайте! (Перехід дієслова у вигук)

Словотвірний аналіз — це встановлення способу словотворення аналізованого слова, тобто визначення твірної основи та словотворчих афіксів: атомний — атом + н, розпорошений — розпорошити + ен, пізно — пізній + о. Повний словотвірний аналіз передбачає виділення і первісної основи ряду слів: лісівництво, лісівник, лісовий, ліс.

• Заум
• Український словотвір
• Словозміна
• Внутрішня форма слова
• Лексико-семантичний спосіб словотворення
• Моція
• Телескопія
• Декомпозиція (мовознавство)

• Деривація // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — А — Л. — С. 269-270.
• http://linguist.univ.kiev.ua/WINS/pidruchn/stv/stv1.htm
• Словотвір / Деривація // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 482. — 552 с.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Нариси з історії українського словотворення : (композитно-суфіксал. деривація іменників) : монографія / В. М. Ліпич, Н. М. Правда ; Бердян. держ. пед. ун-т, Запоріз. нац. ун-т. — Бердянськ (Запоріз. обл.) ; Запоріжжя : Ткачук О. В., 2016. — 219 с. — Бібліогр.: с. 199—219 (223 назви). — ISBN 978-617-7291-58-8

1. Сікорська З.С. (1995). Українсько-російський словотворчий словник. Київ: Освіта. с. 8.
2. За ред. М.Я. Плющ (1994). Сучасна українська літературна мова: Підручник. Київ: "Вища школа". с. 155.
3. Сікорська З.С. (1995). Українсько-російський словотворчий словник. Київ: Освіта. с. 24.