Заум

Заум[1] (рос. заумь) або зарозуміла мова[2][3] (рос. заумный язык), інакше «чуже слово» [4] — специфічний різновид словотворчості, що оперує словами без предметних значень, безпредметна мова, буквально — мова за межами раціонального розуміння. При цьому словотворчі способи і засоби зарозумілої мови чи «чужого слова», як правило, відтворюють структурні особливості рідної авторові мови відповідно до її узвичаєних норм [5]. Механізм зарозумілої мови дозволяє автору надавати значень незвичним для конкретної мови звуковим комплексам та словесним комбінаціям, а читачеві актуалізувати те або інше значення . Однак досягнути чіткого формулювання смислів, закладених у вирази зарозумілої мови дуже важко, а часто і зовсім неможливо, і тому (на думку багатьох авторів, які зверталися до цього прийому) у сприйнятті зарозумілого тексту емоційно-інтуїтивне начало домінує над раціональним. Тому зарозуміла мова визначається американським філологом Джеральдом Янечеком як мова з багатьма невизначеними значеннями.

Історія

Передумови

Хоча виникнення зарозумілої мови як усвідомленого літературного прийому беззастережно відноситься до початку XX століття, її пра-прототипи існували в культурі споконвіків. У цілому ряді фольклорних жанрів — особливо в замовляннях — традиційно використовувалися незвичайні поєднання звуків, — приводили до припущень про наявність якогось прихованого змісту в мові, явно позбавленої значення. Передача промови іноземною мовою (або її імітація) вела до появи в літературному тексті слів з невизначеним значенням. Окремі автори і раніше широко користувалися словами з невизначеним значенням для якихось спеціальних цілей: Абрахам а Санта-Клара любив називати свої проповіді декількома короткими, схожими на вигуки або звуконаслідування словами, щоб зацікавити, привернути увагу, задати високий емоційний фон. У Росії морфологічної зарозумілою мовою були перекладені Олександром Струговщиковим кілька фрагментів «Фауста». Елементи того, що Янечек називає супрасинтаксичною ЗМ, можна побачити в окремих дослідах ранніх символістів (перш за все, Брюсова).

'Зарозуміла поезія хороша річ, але це

як гірчиця - однієї гірчицею ситий не будеш'

А.Є. Кручених в передачі Р.О. Якобсона (Янгфельдта 1992, 19)[6]

Точкою відліку прийнято вважати «Декларацію слова як такого» (1913) поета і теоретика футуризму Олексія Єлисейовича Кручених (1886—1968): "Думка і мова не встигають за переживанням натхненного, тому художник вільний виражатися не тільки спільною мовою … але й особисто … які мають певного значення … заумним «.[7]

Класифікація

4 види зарозумілої мови в залежності від рівня мовної структури, на якому відбувається відмова від мовної норми(за Дж. Янечеком):

  • фонетична: поєднання букв не складаються в пізнавані морфеми;
  • морфологічна: чинні в мові морфеми (корені і афікси) поєднуються таким чином, що значення отриманого слова залишається в значній мірі невизначеним;
  • синтаксична: при вживанні нормальних, „словникових“ слів в граматично правильних формах вони не складаються в граматично нормальну пропозиція, характер відносин між словами залишається в тій чи іншій мірі невизначеним;
  • супрасинтаксична: при формальній, граматичної правильності конструкцій, складених зі звичайних слів, високий ступінь невизначеності виникає на рівні референції — простіше кажучи, залишається принципово неясним, про що йде мова.

Російські футуристи, з якими найчастіше асоціюється саме явище зарозумілої мови, користувалися переважно фонетичною та морфологічною формами, завдяки чому саме поняття зарозумілої мови нерідко (і багатьма фахівцями, і в повсякденній читацькому розумінні) звужується до перших двох категорій. Проте методологічно введене Янечеком уявлення про синтаксичну і супрасинтаксичну форму виявляється корисним, тому що допомагають ясніше зрозуміти родові зв'язки (і, в той же час, кардинальні розбіжності) між футуристами 1910-х рр.. і пізніми модерністами 1930-х.

Приклади

Наприклад, вірш М. Семенка „Місто“ пересипаний такими висловами, як осте, сте, бі, бо, бу, рухобіги тощо. Традиції футуристів продовжують сучасні неоавангардисти з літературних груп „Бу-Ба-Бу“, „ЛУГОСАД“, „Пропала грамота“.[8]

Придумані слова, що наповнились змістом

Я хочу кожен день / все слів нових. / Нових пісень / ідей нових.» М.Семенко

В.Хлєбников — (понад 15 000 слів)

  • Михайло Старицький — мрія[10], майбутнє, байдужість, завзяття, темрява, страдниця, незагойний, приємність, чарівливий, сутінь, бойовище, маєво, знадливий, стуманілий, пестливий, привабливий, потужний
  • П.Загребельний — «гопакізм», «плювалізм» і «подонкізм», «проокеїти», «обінтелігентити» (понад 1000 слів)
  • М.Семенко — мертвопетлює… (понад 700 нових слів)
  • П.Тичина — (понад 600 слів)
  • Валер'ян Поліщук — мовчаль (мовчання і печаль)
  • Т. Шевченко — «вогняний», «знищіти», «мордуватися», «почимчикувати», «фортеця»
  • П.Куліш — вабити", «зграя», «злочинець», «несвідомий», «покора», «послуга», «почуття», «рівність»
  • М.Вовчок — «красень», «легкодухий», «намір», «питання», «струмінь»
  • Л. Глібов — «бурмотати», «пожовкнути», «соромно»
  • Г. Квітка-Основ'яненко — буденний, перемагати
  • І.Котляревський — несамовитий, приміта, розтовкти, угамуватися[11]
  • Олена Пчілка — мистецтво, переможець, променистий, палкий, нестяма
  • Леся Українка — провесна, промінь
  • Іван Франко — отвір, привид, свідоцтво, чинник
  • Іван Верхратський — звіт
  • Іван Нечуй-Левицький — самосвідомість, світогляд, «стосунок», «перепона», «квітник», «вигукування», «сміливість»

Автори і творці

Російські

Українські

Європейські

Льюіс Керрол у 1871 опублікував казку Аліса в Задзеркаллі, в якій вірш Бурмоковт написаний на заумі.

Джерела

Посилання

Див. також

Примітки

  1. Українець, Л. Ф. Конотаційна мотивація глосолалії в українській поетичній мові ХХ-ХХІ ст. (PDF) // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. — НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. Вип. 12. С. 191-195. — (Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови).
  2. Вернигоренко Ольга. «Зарозуміла мова» в російському футуризмі як «явище» та «річ в собі» відповідно до «Критики чистого розуму» Іммануїла Канта (PDF) // Мистецтвознавчі записки : збірник наукових праць.  2019. Вип. 35. С. 99-107. ISSN 2226–2180.
  3. Вернигоренко Ольга. Зарозуміла мова у творчості українських поетів-футуристів початку XX ст. з позицій культурології (на прикладі творів М. Семенка, Г. Шкурупія, Н. Бажана) // Культура і сучасність : альманах.  2018. № 1. С. 232-238.
  4. Вербовий Микола. Структура «чужого слова» в тексті одного українського замовляння. // Ucrainistica. Збірник наукових праць. 2004. С. 58—68.
  5. Вербовий Микола. Доповнення до статті про «чуже слово». // Ucrainistica. Збірник наукових праць. 2005—2006. С. 61.
  6. http://www.ka2.ru/nauka/levinton_2.html
  7. http://dic.academic.ru/dic.nsf/dic_wingwords/920/Заумный
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 березня 2013. Процитовано 10 лютого 2013.
  9. http://www.1000ideas.ru/?page_id=3834
  10. http://ukrainskamova.narod.ru/Links/Lexika/49.HTM
  11. http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/overview/664/
  12. http://tvori.com.ua/futurizm-i-velimir-xlyebnikov/
  13. http://www.ukrlit.vn.ua/info/criticism/zarozumila.html
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.