Смбат Спарапет

Смбат Спарапет (вірм. Սմբատ Սպարապետ), або Смбат Гундстабл (1208(1208)—1276), — вірменський воєначальник, державний діяч, дипломат, правник і історик.

Смбат Спарапет
Народився 1208[1][2][…]
Помер 1276[1][2][…] або 6 березня 1276
·загиблий у бою
Діяльність історик
Військове звання Спарапет
Батько Constantine of Baberond
Мати Alix of Lamprond
Брати, сестри Гетум I і Q45228985?
Діти Q45296424?

Життєпис

Смбат походив з роду Хетумідів. Син Костандина Пайла і Тама Віці, сестри Нерсеса Ламбронаці. Старший брат царя Хетума I. Від 1226 року був вірменським спарапетом — головнокомандувачем військ — близько 50 років вів переможні війни. 1243 року в Кесарії провів з монгольським воєначальником Байджу переговори, внаслідок яких було укладено взаємовигідний мир. 1248 року відвідав Каракорум і вів переговори з монгольським ханом про майбутній візит Хетума I і подробиці вірмено-монгольської угоди. 1250 року повернувся на батьківщину, а 1254 року супроводжував Хетума I в Каракорум, де було підписано нову вірмено-монгольську угоду.

Загинув під час битви в Сарвандікарі 1276 року.

Праці

1265 року завершив свій відомий судебник — «Судебник Смбата Спарапета»[3]. Судебник використовувався в Кілікійській Вірменії до самого розпаду цього царства в 1375 році. У 1252—1253 роках із старофранцузької мови переклав «Антіохійські асизи»[4].

Від його імені збереглися деякі інші твори і листи. Наукову цінність становить лист королю Кіпру Генріху Лузіньяну, датований 1247 роком. Написав поему, присвячену битві вірменських військ проти Єгипетського султанства 1266 року.

Смбат Спарапет займався також граматикою.

Літопис

Автор «Літопису», що охоплює опис подій у Вірменії і Кілікії від 951 до 1272 року. Працю продовжили інші хронографи, довівши до 1336 року. Період X—XII століть виклав на основі праць Матеоса Урхаєці, Григора Ереца, Михайла Сирійця і Гулієльма Тюроського. Смбат Спарапет повідомляє подробиці про вірмено-візантійські, вірмено-арабські, вірмено-грузинські, вірмено-сельджуцькі відносини, військові і політичні відносини з монголами, про візит Хетума I в Каракорум, еміграцію вірмен з історичної території Великої Вірменії, засуджує політику хрестоносців щодо Кілікії. Повідомляє подробиці про вірменських князів, належні їм землі і права, внутрішні суперечки. Ці відомості дають певне уявлення про загальний стан суспільно-політичного життя в Кілійській Вірменії.

Уперше «Літопис» видано в Москві 1856 року[5]. 1862 року В. Ланглуа частково переклав і видав історію Смбата Спарапета в Санкт-Петербурзі, 1869 року історію видано в Парижі (Е. Дюлоріє). Фрагмент опису вторгнення монголів із Середньої Азії в Іран переклав та видав К. Патканян в 1873 році.

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #131569198 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Swartz A. Open Library — 2007.
  3. Судебники Мхитара Гоша и Смбата Спарапета — памятники применения медицины в следственной и судебной практике средневековой Армении
  4. «Антиохийские ассизы» по переводу Смбата Спарапета, армянского историка III в. Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 7 вересня 2009.
  5. Ком. 134

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.