Судебники

Судебники — збірники правних норм , практичні судові підручники права, зокрема кримінального і процесуального.

Судебник 1468 Великого Князівства Литовського був скодифікований за Великого князя Казіміра IV Яґеллончика й проголошений на Віленському сеймі. Він був першим, хоч і неповним, загальним кодексом Великого Князівства Литовського і попередником Литовського Статуту (1529) та містив норми карного й процесуального права. До судебника 1468 ввійшли насамперед норми «Руської Правди» і звичаєвого права та постанови пізніших законодавчих актів; видні також впливи західного права (зокрема введення смертної кари, що її не знала «Руська Правда»).

Із судебників Московської держави відомі: Судебник 1497 — перший загальний кодекс, який розпочав правне оформлення закріпачення селян та Судебник 1550, що поклав основи для закріплення станово-представницької монархії й діяв до завершення Соборного Уложенія 1649.

Судебники 1497 і 1550 діяли в Чернігово-Сіверській землі, яка в 16 ст. входила до складу Московської держави. У 1589 був складений новий Судебник царя Федора Івановича, а в 1606-07 з'явився Зведений судебник. Обидва не були офіційно затверджені царським урядом, хоча і застосовувалися на практиці.

Широке визнання і застосування у світських та церковних судах Вірменії, Грузії, а також у країнах, де були значні вірменські поселення, зокрема в Україні, отримав судебник Мхітара Гоша, складений вірменським законознавцем і байкарем Мхітаром Гошом у 1184–1213 рр..

Відомі також:

• перший вірменський Судебник Давида Вардапета (бл. 1130),
• вірменський Судебник Смбата Спарапета (1265),
• Судебник грузинського царя Георгія V (між 1325 і 1346),
• грузинський Судебник Бека і Агбуга (14 ст.)