Собор святого Івана Хрестителя — IV (Перемишль)

Собо́р свято́го Іва́на Хрести́теля (нині парафіяльний костел святої Терези при монастирі ордену отців кармелітів босих) — пам'ятка сакральної архітектури XVII-XX століть у місті Перемишль Підкарпатського воєводства Польщі. Між 1784–1946 роками кафедральний собор греко-католицької Перемиської єпархії.

Собор святого Івана Хрестителя
49°46′48″ пн. ш. 22°46′15″ сх. д.
Тип споруди церква
Розташування Корона Королівства Польського → Річ Посполита Двох Народів → Королівство Галичини та Володимирії → Західноукраїнська Народна Республіка → Польська республіка → СРСР → Третій Райх → СРСР → Польська Народна Республіка → Польща,  Перемишль
Архітектор Ґалеаццо Апіані; Юліан Захарієвич (автор проекту реконструкції ХІХ століття)
Початок будівництва 1620
Стиль ренесанс, бароко
Належність

РКЦ → УГКЦ → РКЦ

Стан культурна спадщина Польщіd
Собор святого Івана Хрестителя — IV (Перемишль) (Польща)
 Собор святого Івана Хрестителя — IV у Вікісховищі

Історія

Початки

До 1398р. на цьому місці знаходилася православна церква невідомої назви.[1][2] Після зникнення храму, яке, очевидно, було пов'язане із, підтримуваною польською державою, експансією римо-католицької церкви, територію храму передано ордену кармелітів, котрі почали будову своєї споруди. Фундатором нового храму став подільський воєвода Мартин Красицький (1574—1633).[3]

Перший римо-католицький період

У XVIII столітті було виготовлено статуї для вівтарів у костелі. Зразком для них були статуї в костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Бучачі.[4]

Греко-католицький період

24 квітня 1784 р. надвірним декретом імператор Йосип ІІ призначив на соборну церкву Івана Хрестителя колишній храм ордену отців кармелітів босих, а приміщення вивільненого римо-католицькими ченцями монастиря на резиденцію єпископа і катедрального духовенства. 28 червня 1784 р. комплекс колишнього монастиря кармелітів босих був офіційно переданий греко-католикам.[3]

Архипресвітер отець Андрій Якубинський 5 липня 1785 р. провів перше Богослужіння в українсько-візантійському обряді. Невдовзі появилася необхідність побудови дзвіниці, яку збудували з дерева того ж року. Однак у 1829 р. буря її сильно пошкодила, а в 1834 р. вона остаточно розвалилася. У 1837—1841 рр. збудували нову муровану дзвіницю і наприкінці квітня 1841 р. повісили на ній дзвони зі старої вежі. У ці ж роки змінено на сучасний вхід до церкви (раніше були 76 дерев'яних незручних сходин).[3]

1880 р. приступили до повної обнови церкви. Керував роботами крилошанин о. Антін Юзичинський. Реставрацію почали від даху, було вирішено замість маленької бані спорудити велику. План і кошторис на неї зробив будівничий Іван Лапинський (22.03.1880 р.). Наступного 1881 р. о. А. Юзичинський запросив з Відня архітектора Карла Кеніґа (König) з метою оглядин кафедральної церкви і розробки проекту її обнови. Проф. Кеніґ розробив проект, вибрав фірми і митців. 4 статуї при вході до церкви виконав львівський скульптор Юліан Марковський.[3],[5]

Найважчі часи настали для українців у Перемишлі після приходу більшовиків у 1944. З 1945 р. уряд комуністичної Польщі проводить брутальне вигнання з прабатьківських земель українців з Посяння й Лемківщини до СРСР. 26 червня 1946 р. з єпископського палацу силою викрадено єпископа Йосафата Коциловського і передано в руки НКВД.[3]

Другий римо-католицький період

Після того, як Перемиські єпископи Й.Коциловський і Г.Лакота були арештовані комуністичною владою, приміщення було зайняте монахами кармелітами виселеними із Львова[6], які поступово стали ліквідовувати сліди східного обряду. При вході демонтували статуї святих українського народу, а також св. Василія Великого, св. Івана Золотоустого, свв. Кирила і Методія. Зняли та спалили[6] іконостас, стягнули ікони й ліквідували усі українські таблиці, серед них пропам’ятну – з нагоди 100-ліття від дня народження українського поета о. Маркіяна Шашкевича. В 1970-их демонтували золоту митру на каплиці св. Миколая. З кінця 50-их років деякі греко-католицькі священики домагалися повернення катедри, але їхні зусилля були безуспішні.[7]

Архітектура, оздоблення
Барокова оздоба собору.

Храм збудували в 1630 році за кресленнями італійського архітектора Галєаццо Апіані. Храм романської структури, збудований з твердого матеріалу у вигляді хреста.[3] Польський дослідник Ян К. Островський припускав, що автором більшості предметів декору костелу міг бути «приятель Пінзеля» — правдоподібно, його близький співробітник, твори якого схожі на різьблені статуї з церкви Покрови, костелів Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Наварії, Бучачі, бернардинців у Дуклі.[8] Також на його думку, правдоподібно, автором різьблених статуй міг бути й Антон Штиль.[9]

Світлини
  • Інтер'єр собору
    у 1905 р. Іконостас знищений у післявоєнний період.
  • Таблиця на честь ювілею М. Шашкевича, встановлена 5.XI. 1911 р. Зруйнована у післявоєнний період.

Див. також

Примітки
  1. Голубець М. Перемишль / Львів: Друкарня Ставропігійського інституту, 1928 р. - С.13
  2. Білий Б. Церкви Перемишля протягом віків[недоступне посилання з липня 2019] Відвідано: 22. 10.2012
  3. Байцар А. Український Перемишль. Собор Святого Івана Хрестителя — IV: історія та сучасність.
  4. Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № 1. — S. 84. (пол.)
  5. Павло Теліш. УКРАЇНСЬКИЙ слід у княжому ПЕРЕМИШЛІ. Сакральні споруди.
  6. Що сталося з іконостасом у нашій катедрі в Перемишлі? / Патріархат 4 (94) 1979
  7. Скленар І. "Там де срібнолентий Сян пливе.." у храмах українського Перемишля / risu.org.ua 9 лютого 2016 року
  8. Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Secesja», 1993. — T. 1. — 364 il. — S. 25. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2. (пол.)
  9. Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № 1. — S. 87. [доступ 2017-01-04].

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.