Совня

Со́вня (також совна, совь) — давньоруська колюче-рубаюча древкова зброя з довгим однолезовим кривим наконечником. Близька до рогатини, аналогічна західноєвропейському фалку, китайському гуань дао, японській нагінаті і сибирській пальмі. Дещо нагадує шаблю на довгому держаку.

Наконечник совні

Історія
Московські вершники XVI ст., праворуч з рогатиною, ліворуч з совнею

Совня була поширена переважно у Східній Європі. Прийнято вважати, що совня — різновид рогатини і розвинулась з неї шляхом викривлення леза. Також існує думка, що совня походить від бойової коси. Точна дата початку уживання совні невідома. Так, згідно з одним з тлумачень Першого Новгородського літопису, совні («сові») уживались у 1234 році литовським військом: «… побѣгоша на лѣсъ, пометавше оружіє и щиты и сови и всѣ отъ себе» («і побігли (литовці) до лісу, покидавши зброю, щити і сові всі від себе»). Проте, в оригіналі слово «сови» було напівстертим, тому деякі дослідники припускають, що на увазі малися не совні, а сулиці — метальні списи. Перше зафіксоване свідоцтво існування совень належить до XVII ст. У Московії XVII ст. совня була зброєю простої піхоти, тобто уживалась аналогічно західноєвропейскій алебарді. Письмових свідоцтв, які б підтверджували застосування цієї зброї вершниками не існує, але за припущеннями деяких дослідників[1], вона також могла уживатись і у кінноті (малюнок з «Історичного опису одягу та озброєння російських військ» середини XIX ст. зображує московських вершників XVI ст. згідно з цією версією). Під час московсько-польської війни 1605—1618 років совня уживалася народними ополченцями. Але значного поширення ця зброя не набула, у музеях їх можна побачити нечасто. За деякими відомостями, древка прапорів також могли мати наконечник у формі совні. Так, в описі скарбів московської Збройової палати за 1865 рік міститься згадка про прапор XVII ст.: «древко фарбоване, навершя залізне, прорізний спис, совня довга і пласка, під нею вирізаний вінок, і у ньому Св. Архангел Михаїл з мечем у руці»[2].

Конструкція
Наконечник совні (останній знизу)

Совня має вигляд широкого довгого наконечника (довжина 50-80 см, ширина 5-10 см) зі скошеним обухом, насадженого на ратовище понад людський зріст завдовжки. Вістря було злегка вигнуте догори, іноді під прямим кутом. Наконечник мав односічне загострення з зовнішньої крайки, міг доповнюватися гаками або шипами, наконечники совень начальницького складу могли мати отвір для кріплення хоругви. На держак наконечник насаджувався за допомогою втулки діаметром 37-40 мм. Для регулярної армії наконечники робились з високоякісної сталі, але коли вимагалась велика кількість подібної зброї для ополчення, уживалась і низьковуглецева сталь. Совнею можна було завдавати не тільки колючих і рублячих, але й різальних ран.

Аналогічна зброя в інших країнах
  • Глефа — західноєвропейська холодна зброя;
  • Цзінлун яньюедао (гуань дао) — китайська холодна зброя у вигляді кривого леза на довгому держаку;
  • Куза — європейська холодна зброя XV ст., різновид алебарди, схожої з косою;
  • Нагіната — японська холодна зброя у вигляді кривого леза на довгому держаку;
  • Пальма — сибірська холодна зброя у вигляді великого кривого ножа на держаку;
  • Фалк — європейська холодна зброя, різновид алебарди з наконечником у вигляді кривого меча.

Примітки
  1. Илл. 92. // Историческое описание одежды и вооружения российских войск, с рисунками, составленное по высочайшему повелению: в 30 т., в 60 кн. / Под ред. А. В. Висковатова.
  2. Древности Российского Государства. Дополнение к III отделению. «Русские старинные знамёна». Лукиан Яковлев (помощник директора Оружейной палаты). Москва, Синодальная типография, 1865.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.