Бойова коса

Бойова коса — древкова зброя піхоти, яка являла собою держак із насадженою на нього господарською косою (рідше — шаткувальним ножем чи виготовленим спеціально дволезовим клинком дугоподібної форми). Лезо насаджалось на древко так, щоб бути його продовженням.

Повстанці-косарі. 1863 рік
Бойова коса

Різновиди бойових кіс та пік у польському виданні
Тип Холодна колючо - рубляча держакова зброя
Характеристики
Тип клинка Коса із випрямленою п'ятою і отворами для кріплення впродовж держака; рідше — спеціально перекований ніж-сікач чи дволезовий клинок
Тип руків'я Дерев'яний держак 2—2,2 м
Бойова коса у Вікісховищі

Дана зброя використовувалося польськими та білоруськими бунтівниками. У них бойова коса користувалася такою ж популярністю, як і звичайна піка[1]. Широко використовувалася бойова коса в часи селянських повстань в Україні і серед піших та кінних запорізьких козаків.

Історія

Історія появи бойової коси бере свій початок не пізніше XIV. Спочатку це було звичайне сільськогосподарське знаряддя, яке селяни злегка переробляли, міняючи кут з'єднання робочої коси і кісся, що давали змогу використовувати знаряддя як бойову зброю.

Вперше подобу бойової коси (з прорізним хрестиком в бойовій частині) застосували в XIV ст. швейцарські селяни — піхотинці кантонів Урі, Швіц і Унтервальден, в боях проти австрійської лицарської кінноти.

Малюнок воїнів Костюшка.

Пізніше бойові коси неодноразово використовувалися повсталими гуситами (XV ст.) та німецькими селянами в період Великої селянської війни 1525 року. Популярність бойових кіс серед селянської піхоти пояснювалася тим, що вона була зручною, універсальною і маневренною зброєю для боротьби саме з лицарською кіннотою.

Ті бойові коси, що дійшли до нас і зберігаються в західноєвропейських музеях, датуються, в основному, XVI століттям, але є і виключення. Наприклад, бойова коса прусського ландштурму 1813 року. У Німеччині бойові коси, як зброя, що відповідає можливостям селян, ще довго застосовувалося в Тіролі, під час повстань 1703, 1805 і 1809 рр.

Поряд з бойовими косами в пізнє середньовіччя застосовувалася і зброя, дещо схожа на них, і також походить від сільськогосподарських знарядь — глефи і кузи.

На думку польських істориків і зброєзнавців (В. Кващневіч та ін.) бойова коса була «винаходом» саме запорізької піхоти. Бойова коса стає одним з основних видів зброї запорізьких козаків часів національно-визвольної війни українського народу (XVII ст.), у XVIII ст. — зброєю повстанців-гайдамаків, зокрема, під час Коліївщини.

З польських джерел відомо, що українське козацько-селянське військо застосовувало бойові коси в битві під Берестечком 1651 року. Польські шляхтичі згадували, що козаки ефективно використовували тоді бойову косу в оборонних цілях.

У Московії бойова коса також була відома в XVII—XVIII ст.. Її вживали селяни в період повстань під проводом Стеньки Разіна й Омеляна Пугачова. Крім того, і українське і російське селянство застосувало бойові коси під час партизанської війни проти наполеонівських солдатів в 1812 р.

У Польщі бойові коси використовувалися холопами ще в період Речі Посполитої під час «шведського потопу» 1655—1660 рр. та під час повстання Тадеуша Костюшка (1794 р.), де озброєних ними селян називали «косинерами»[2][3]

Механізм та використання

Клинок коси містився в розщепленій верхній частині древка і обтягувався залізними обручами або приклепувався до древка. При цьому древко у верхній частині було обмотане дротом з метою запобігання його перерубанню.

Бойовою косою, обладнаною гаком, можна було легко зачепити і стягнути з коня лицаря, нею було зручно перерізати сухожилля коням і тим самим нейтралізувати кавалериста, завдавати сильного рублячого удару.

Для виготовлення пік повстанські армії користувалася посібником «Наука про пристосування кіс і пік для захисту…», яке було видано у Варшаві в 1830 році під час другого повстання. Коваль повинен був випрямити косу і зробити в хвості два отвори для закріплення на древку. Дерев'яний держак виконували довжиною близько 4-х ліктів (2188 мм) і товщиною близько 2-х дюймів (близько 54 мм). Піка встромлялася в паз на кінці древка, прикріплялася до нього залізним обручем і двома заклепками. Під обруч вставлялися дві залізні смуги для захисту древка від ударів палаша. Також були поширеними піки (коси), перековані з тесаків для рубання соломи. Що б зробити піку з тесака, ковалю було необхідно перекувати лише кінець тесака і прикріпити наконечник на древко.

Тактика застосування
…за правилами хорошої тактики зброя в трьох рядах повинна бути змішаною: перший ряд — вогнепальна зброя, 2-й — піки, 3-й — коси. Є й інші хороші способи, згідно з якими 1-й ряд може мати зброю з багнетами, 2-й — коси, а 3-й — піки, або: 1-й ряд — 1 людина мала піку, спрямовану в бік атаки, а 2-й просто йде, тримаючи косу для рубки вертикально, 2-й ряд — піки, а 3-й — допоміжний — коси.

— П. Айгнер. «Тактика корпусу пікінерів і косиньєрів»

Підрозділи, в яких бійці були озброєні бойовими косами, у Польщі йменувалися косиньєрами (kosynierzy).

Ян і Андрій Слаські, краківські поміщики і революційні генерали, звільнили 2000 власних селян, які стали використовувати власні коси як зброю. Ці війська утворили Краківську міліцію і брали участь у більшості битв у ході повстання, і в битві під Рацлавицями вони захопили московські гармати й змусили ворога відступити. Для підвищення якості підготовки і командування цими військами, варшавський архітектор Петро Айгнер написав книгу «Коротка наука про коси та піки», де описував тактику використання цієї зброї: біг з косами в строю, взаємодію пікінерів і стрільців, озброєних карабінами, взаємодію з артилерією.

Косиньєри також брали участь у Польському повстанні 1830 року (битва під Остроленкою), і Польському повстанні 1863 року.

Див. також

Примітки
  1. За словами В. Бейхама (відомого австрійського зброєзнавця) бойовою косою можна вважати також гвізарму — древкову зброю серпоподібної форми, що мало на обуху шилоподібний відросток, спрямований вгору.
  2. За словами Влоджімежа Кващневіча, в битві під Рославицями, в якій бойова коса зіграла важливу роль, брало участь дві тисячі «косиньєрів», що утворили Краківську міліцію; вона вишикувалася в три шеренги, з яких перша була озброєна вогнепальною зброєю, інші — піками і косами, якими в битві рубали, як шаблею, і кололи, як списом. Її застосовували під час Листопадового повстання (29 листопада 1830 — 21 жовтня 1831), коли кожен третій старий батальйон регулярної піхоти, також як і другий, і третій нових полків повстанців, були озброєні бойовими косами. Юзеф Костюшко — Ожегальскій згадував, що в 1863 р. «…жоден піхотинець з багнетом, маючи розряджений карабін, не міг йти врукопашну з косиньєром, який міг рубати і колоти несамовито своєю важкою і довгою косою» . Про те, яким величезним був внесок косиньєрів у справу Листопадового повстання, свідчить фрагмент з «Розбору критичного кампанії 1831» генерала Х. Дембіньського, в якому подається, між іншим, що тільки одне Краківське воєводство виставило протягом тижня чи не 60 тисяч косиньєрів.
  3. Перед Січневим повстанням 1863—1864 рр., за словами Кващневіча, заново розробив тактику косиньєрів генерал Л. Мерославскій. Скоро свідок повстання спостерігач швейцарського Генштабу, підполковник фон Ерлах написав у своїй роботі «Партизанська війна в Польщі в 1863 р.»: «це була єдина найстрашніша зброя, причому така, що загін косиньєрів вже під час маршу, час від часу видаючи приглушений звук випадково зачеплених один до одного кіс, виробляє страшне враження. Їх вид з певної відстані будить більшу грозу, ніж стрільці чи кавалерія.» Власне, командуючи косиньєрами, ведучи їх на бій, загинув 05.03.1863 р. під Скелею російський революціонер Анджей (Андрій) Потебня.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.