Соломон Ляйнберг

Під час Першої світової війни був поручником 15-го піхотного полку австрійської армії, а після проголошення ЗУНР — командир єврейської міліції в місті Тернополі.

У червні 1919 року Ляйнберга призначили командиром Жидівського пробоєвого куреня Першого Галицького корпусу УГА. Відзначився у боях з поляками. До єврейського куреня (батальйону) УГА входили 4 стрілецьких — по 200—220 вояків- і скорострільна — 8 кулеметів — сотні, й 3 чоти — кінноти, саперна та зв'язку.

3 серпня 1919 пробойовий курінь Ляйнберга взяв Михальпіль, полонивши при цьому майже весь більшовицький гарнізон. Внаслідок такого успіху 21-ша Збаразька бригада УГА, а разом із нею і Жидівський курінь, відпочивали в Михальпілі дві доби. Як авангард бригади курінь першим дійшов до передмість Києва — станції Святошино — і, зайнявши її, утримував до загального відходу УГА з Києва.

З березня 1920 в ЧУГА.

За однією із версій:[3] Соломон Ляйнберг повернувся у 1920 році до Тернополя і був замордований поляками за участь у Українсько-польській війні.

За іншою:[1] Ляйнберг залишився в Радянській Україні, з 1921 член ВКП(б). Служив начальником радіочастини 4-го (розвідувального) управління штабу РСЧА. Проживав за адресою — м. Москва, Смоленський бульвар, буд. 53, кв. 98.

У 1933 був засуджений до 3-х років позбавлення волі, після звільнення працював завідувачем радіовузла Белбаткомбінату в Карелії.

Повторно заарештований 3 жовтня 1937 та засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний 9 квітня 1938 в Ленінграді.