Соціальна екологія (академічна сфера)

Соціальна екологія вивчає відносини у системі «суспільство — природа» між людьми та навколишнім середовищем, а також взаємозалежність серед людей, колективів та інституцій (Микола Реймерс).

Розвиваючись з біологічної екології, екології людини, теорії систем і екологічної психології, соціальна екологія набуває «широкої, міждисциплінарної точки зору, що приділяє більше уваги соціальним, психологічним, інституційним і культурним контекстам відносин між людьми і навколишнім середовищем, ніж попередні версії екології людини»[1]

Соціальна екологія в даний час формується як приватна самостійна наука зі специфічним предметом дослідження, а саме:

  • склад і особливості інтересів соціальних верств і груп, які експлуатують природні ресурси;
  • сприйняття різними соціальними верствами і групами екологічних проблем і заходів з регулювання природокористування;
  • облік і використання на практиці природоохоронних заходів, виокремлюючи особливості та інтереси соціальних верств і груп.

Види соціальної екології

Соціальна екологія поділяється на:

  • економічна
  • демографічна
  • урбаністична
  • футурологічна
  • правова

Основні задачі та проблеми

Головною задачею соціальної екології є вивчення механізмів впливу людини на навколишнє середовище та і тих перетворень в ній, які виступають результатом людської діяльності.

Проблеми соціальної екології зводяться переважно до трьох головних груп:

  • планетарного масштабу - глобальний прогноз про населення і ресурси в умовах інтенсивного промислового розвитку (глобальна екологія) і визначення шляхів подальшого розвитку цивілізації;
  • регіонального масштабу - вивчення стану окремих екосистем на рівні регіонів і районів (регіональна екологія);
  • мікромасштабні - вивчення основних характеристик і параметрів міських умов життя (екологія міста або соціологія міста).

Концептуальна орієнтація

Згідно Стокольз[2] основними принципами соціальної екології є:

  • Багатовимірна структура середовища людини — фізичні та соціальні, природні та побудовані особливості; об'єктивно-матеріальний, а також сприйнятий-символічний (або семіотичний); віртуальні та місцеві функції
  • Крос-дисциплінарний, багаторівневий, контекстуальний аналіз відносин між людьми та навколишнім середовищем, що охоплює проксимальний та дистальний масштаби (від вузької до широкої просторової, соціокультурної та часової сфери)
  • Принципи систем, особливо петлі зворотного зв'язку, взаємозалежність елементів системи, передбачення ненавмисних побічних ефектів державної політики та екологічних заходів
  • Переклад теоретичних і дослідницьких результатів у заходи громад та політику
  • Привілейовування та об'єднання академічних та неакадемічних перспектив, включаючи вчених та академіків, громадян та громадських груп зацікавлених сторін, бізнес-лідерів та інших професійних груп, а також урядовців.
  • Трансдисциплінарні цінності та орієнтація, синтезуючи поняття та методи з різних галузей, що стосуються окремих дослідницьких тем.[3]

Академічні програми

Кілька академічних програм поєднують широке визначення «екологічних досліджень» з аналізом соціальних процесів, біологічних міркувань і фізичного середовища. Ряд програм соціального екологічного навчання та дослідницьких інститутів формують глобальну еволюцію соціальної екологічної парадигми. Наприклад, див.:

Більшість з 120 перерахованих програм у сфері екології людини знаходяться за посиланням нижче, але багато з них перетинаються з соціальною екологією:

Див. також

Примітки
  1. Стокольс, Даніель. "Встановлення та підтримка здорового середовища: до соціальної екології зміцнення здоров'я". Американський психолог 47.1 (1992): 6. Доступно за адресою: https://webfiles.uci.edu/dstokols/Pubs/Est%20%26%20Maintain%20Hlthy%20Envts.pdf
  2. Стокольс, Даніель. "Переведення соціальної екологічної теорії в керівні принципи для зміцнення здоров'я населення". Американський журнал зміцнення здоров'я 10.4 (1996): 282-298. Доступно за адресою: https://webfiles.uci.edu/dstokols/Pubs/Translating.PDF?uniq=-z4kp10
  3. Наш, Джастін М. «Трансдисциплінарна підготовка: ключові компоненти та передумови успіху». Американський журнал превентивної медицини 35.2 (2008): S133-S140.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.