Соціальний натуралізм

Соціальний натуралізм — футурологічна теорія, сутність якої полягає у визнанні існування соціальної форми природи, поряд з фізичною природою і біологічною природою. Ця теорія випливає з ідеї природної цілісності світу. Відповідно до вказаної ідеї усе суще на світі поділяється на три природи — феномени фізичної природи, феномени біологічної природи, феномени соціальної природи (теорія трьох природ). Тому соціальний натуралізм (або: "соціал-натуралізм") на відміну від інших концепцій натуралізму, не є редукціонізмом, тобто не зводить існування соціальних феноменів до законів фізичної чи біологічної природи. Він «відкриває» існування третьої природи — соціальної, яка існує за власними, притаманними саме їй природними законами — законами соціальної природи. На основі цього розвивається так звана «теорія трьох природ».

Принцип соціального натуралізму

Теорія соціального натуралізму розкривається, зокрема, у наукових працях українського вченого Олександра Костенка.

Згідно з теорією, описаною Олександром Костенко, результатом розвитку ідеології Просвітництва XVII — XVIII століть є соціальний натуралізм, який і має стати ідеологією Новітнього Просвітництва. Соціальний натуралізм — це світогляд, що виводиться з ідеї природної цілісності світу, за якою все, що існує на світі, має керуватись законами Матері-Природи. Виходячи з названої ідеї, воля і свідомість — це лише розвинуті у людини можливості пристосування її до законів Матері-Природи, а не те, що робить її незалежною від цих законів. [1]

Суть принципу соціального натуралізму полягає у визнанні того, що: 1) соціальне життя людей має узгоджуватися із законами природи; 2) ці закони не є законами фізичної чи біологічної природи, — вони є законами соціальної природи; 3) роль волі і свідомості людей полягає у тому, що вони є засобами пізнання законів соціальної природи (зокрема й законів природного права) й узгодження з ними людського життя у суспільстві (зокрема за допомогою законодавства). [2]

Передумовою для соціального натуралізму, є, зокрема, ідеї стоїків, Дж. Локка, ідеологів Просвітництва XVII — XVIII століть, С. Оріховського, Г. Сковороди, Е.Дюркгейма та інших мислителів-натуралістів. У світлі соціального натуралізму по-новому трактуються і вирішуються проблеми соціальних наук, у тому числі ті, що є сучасними викликами для людства. З цієї теорії випливає необхідність конвергенції соціальних наук з науками природничими. Соціальні науки визнаються як особливий вид природничих наук, що відрізняється від фізичних і біологічних наук.

За метотодологічним принципом соціального натуралізму має формуватися нова "натуралістична" соціальна культура громадян, складовими якої стануть такі науки:

  • "натуралістична" філософія;
  • "натуралістична" соціологія;
  • "натуралістична" політологія;
  • "натуралістична" економічна наука;
  • "натуралістична" юриспруденція;
  • "натуралістична" психологія;
  • "натуралістична" педагогіка та ін.

Джерела

http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/45324/04-Kostenko.pdf?sequence=1

Костенко Олександр М. Natura incognita. Про соціальну природу та її закони: зб.філософ. есе / Олександр М. Костенко . - Одеса: Фенікс, 2019. - 184 с. ISBN 978-966-928-444-0

Костенко О.М. У світлі соціального натуралізму (вибране): вибрані твори. - К.: ПАЛИВОДА А,В,, 2020. - 812 с. ISBN 978-966-437-579-2

Посилання
  1. Соціальний натуралізм – ідеологічна основа культурної революції ХХІ століття :: 9–10 (155–156), 2006 :: Універсум :: Universum. universum.lviv.ua. Процитовано 30 серпня 2019.
  2. Соціальний натуралізм — методологічна основа прогресивної юриспруденції. pravoua.com.ua. Процитовано 30 серпня 2019.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.