Костенко Олександр Миколайович

У 1973—1978 рр. навчався на юридичному факультеті Київського університету ім. Тараса Шевченка. Після закінчення ВНЗ працював адвокатом у Миколаївській обласній колегії адвокатів.

У 1979—1982 рр. навчався в аспірантурі Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. З листопада 1982 р. працює там же молодшим науковим співробітником, науковим співробітником, старшим науковим співробітником, з 1996 р. — провідним науковим співробітником, а з 1999 р. — завідувачем відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою. Займається педагогічною діяльністю: був завідувачем кафедрою кримінального права та процесу Київського університету права НАН України, є професором Національного університету «Києво-Могилянська академія».

У 1983 році О. М. Костенко захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Співвідношення раціонального та емоціонального в кримінології» (спеціальність 12.00.08), у 1995 р. — захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему «Воля і свідомість злочинця (дослідження із застосуванням принципу натуралізму)» (спеціальність 12.00.08).

О. М. Костенко розвиває натуралістичний світогляд, відповідно до якого «усе суще — це прояв сутності, яка називається Природою» - ПАННАТУРАЛІЗМ. Прояв Природи в сущому означає, що вона, як Мати, породжує усе суще і дає йому Закони, утворюючи таким чином Світопорядок. Виходячи з паннатуралістичної ідеї природної цілісності світу, вираженої у вигляді постулату «Мати-Природа — Найвищий Законодавець для всього сущого на усі часи», сформулював принцип всесвітньої законності, згідно з яким все суще на світі існує, пристосовуючись до Законів Матері-Природи, а також ідею паннатуралізму: "Все існує за Законами Природи - ніщо не існує поза Законами Природи". Звідси також випливає принцип соціального натуралізму, з допомогою якого він запропонував позитивне вирішення «основного питання сучасного світогляду»: «Чи є соціальне природним?». Сутність теорії соціального натуралізму полягає у визнанні існування — поряд з фізичною і біологічною природами — також соціальної природи, що існує за своїми, притаманними для неї (відмінними від фізичних і біологічних!) законами — законами соціальної природи. На цьому заснована так звана «теорія трьох природ», що розробляється О. М. Костенком. Відповідно до цього «натуралістичного» підходу соціальні явища є «третьою» природою, яка має свої природні закони для існування, відмінні від фізичних і біологічних законів.

Виходячи з соціального натуралізму, вчений доводить, що в суспільстві реально існують і діють закони соціальної природи, і зокрема закони природної моралі і закони природного права, з якими люди мають узгоджувати свою волю і свідомість. Ці закони є та "невидима рука", яка управляє суспільним життям людей. О.М.Костенко пропонує теорію "верховенства законів соціальної природи", згідно з якою суспільне життя людей засноване на верховенстві законів соціальної природи, а роль волі і свідомості людей полягає у тому, що вони є засобами пристосування людей до законів соціальної природи, які діють у суспільстві саме через волю і свідомість людей. Звідси випливає наступний "соціально-натуралістичний імператив: вчиняй так, щоб твоя поведінка узгоджувалась із законами соціальної природи". У своєму суспільному житті люди мають керуватися принципом "ВЕРХОВЕНСТВА ЗАКОНІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПРИРОДИ", і зокрема принципом "верховенства законів природного права". Таким чином, значення і роль теорії соціального натуралізму полягає в протидії сваволі і ілюзіям у всіх сферах суспільного життя людей.

Вчений пропонує, виходячи з принципу соціального натуралізму, реформувати соціальні науки у науки про природні закони суспільного життя людей, з якими мають узгоджуватися їх воля і свідомість. Соціальний прогрес розглядає як результат узгодження волі і свідомості людей з природними законами суспільного життя згідно з формулою: «Вперед — до Природи, керуючись принципом соціального натуралізму!». Заперечення існування законів соціальної природи відкриває шлях до поширення в суспільстві сваволі і ілюзій, які є основною загрозою для нормального життя людей у суспільстві: «Якщо законів соціальної природи немає, то людині все дозволено!».

Для пояснення соціальних явищ О. М. Костенко запропонував поняття соціогенний фактор — фактор, необхідний для існування соціуму. Цим фактором є притаманна людям властивість, необхідна для існування людського соціуму за законами соціальної природи. Такою властивістю є соціальна культура людей як міра узгодженості їх волі і свідомості із законами соціальної природи. Принципом соціальної культури людей є принцип верховенства законів соціальної природи. Соціальна культура людей складається з політичної, економічної, правової, моральної, релігійної, наукової, технологічної, санаційної, екологічної тощо видів. Соціогенез — це результат дії «людського фактору», який включає в собі: 1) соціальну культуру людей; 2) соціальну поведінку людей. Відповідно до соціально-натуралістичного підходу існує наступна закономірність: яким є цей людський фактор — таким є і суспільне життя людей.

Для забезпечення соціального прогресу у сучасному світі запропонував прийняття ООН "Декларації всесвітньої солідарності людей", відповідно до якої основою солідарності людей має бути "спільний знаменник" - соціальна культура людей, заснована на світогляді соціального натуралізму.

Мати-Природа визнається як Єдине Джерело Істини. Істина — це такий витвір волі і свідомості людини, який відповідає законам Матері-Природи. Зокрема, соціальна істина — це ідея, яка відповідає законам соціальної природи. У такому розумінні Істина — засіб протидії деградації (відпадіння від законів Матері-Природи) людства: «Людство врятує Істина, яка вказує йому шлях до життя у злагоді із законами Матері-Природи!». Саме відповідність соціальної ідеї законам соціальної природи є критерієм соціальних істин. Іншими словами, усе, що відповідає законам природи є істинним, а усе, що не відповідає їм — неістинне. Так само Мати-Природа визнається Єдиним Джерелом Добра, Духовності, Свободи, Щастя, Права, Моралі, Справедливості, Безпеки, Віри, Благополуччя, Здоров'я, Мистецтва та будь-яких інших цінностей для Людини. Відповідно до цього у людей має існувати «Культ Матері-Природи», який є основою безпеки людства і поступу по шляху соціального прогресу. Соціальні цінності О.М.Костенко пропонує визначати відповідно до соціального натуралізму як форму відображення законів соціальної природи.

Основою нормального суспільного життя людей є соціальний порядок, під яким розуміється стан узгодженості відносин між людьми із реально існуючими і діючими природними законами суспільного життя. Усі кризові явища у суспільстві розглядаються як наслідок порушення (зокрема, у вигляді аморальних вчинків і злочинів) людьми природних законів суспільного життя. Обґрунтовує необхідність конвергенції соціальних і несоціальних («природничих») наук шляхом поглиблення пізнання ними «спільного знаменника» — універсальних законів Матері-Природи. На основі соціал-натуралізму розвиває так звану натуралістичну філософію, основне питання якої формулюється так: «Яка роль волі і свідомості людини у світі, що існує за законами природи?».

О. М. Костенко запропонував генераційно-регуляційну модель поведінки людини, засновану на «законі годинника». Відповідно до цієї моделі воля людини — це здатність генерувати поведінку, а свідомість людини — це здатність регулювати поведінку. Таким чином, згідно із законом годинника" воля відіграє роль «пружини», а свідомість — роль «маятника» у механізмі людської поведінки. Проблема свободи волі у світлі соціального натуралізму вирішується так: свобода волі — це можливість людини генерувати (породжувати) свою поведінку, що регулюється свідомістю. Ця можливість може реалізуватися двома способами: 1) відповідно до законів фізичної, біологічної та соціальної природи; 2) всупереч цим законам. Відповідно до цього свобода волі є двох видів (дуалізм свободи волі): 1) свобода волі, упорядкована законами природи; 2) свобода волі, не упорядкована законами природи, тобто свобода сваволі. Поняття свободи в цьому контексті інтерпретується наступним чином: свобода — це можливість своєю власною волею генерувати (породжувати) поведінку, що регулюється свідомістю. Якщо у соціальній поведінці людини ця можливість реалізується відповідно до законів соціальної природи, то має місце справжня свобода людини, якщо ж вона реалізується всупереч законам соціальної природи, то має місце псевдосвобода (наприклад, у вигляді кримінальної свободи, що проявляється при вчиненні злочину). Із соціально-натуралістичної концепції свободи волі випливає також дуалістична концепція лібералізму в соціальних науках, згідно з якою лібералізм є двох видів: 1) ідеологія, яка обґрунтовує нічим не упорядковану свободу, тобто сваволю в соціальній поведінці людей (так званий «безкультурний» лібералізм); 2) ідеологія, яка обґрунтовує свободу, упорядковану законами соціальної природи, тобто справжню свободу (так званий «культурний» лібералізм).

З соціально-натуралістичною концепцією свободи волі пов'язана і концепція соціально-натуралістичного детермінізму: закони соціальної природи, діючи через волю і свідомість, людей детермінують їхню поведінку.

Відповідно до теорії соціального натуралізму О. М. Костенко визначає поняття «природного права» наступним чином: «природне право» — це правила відносин між людьми у суспільстві, що випливають із законів соціальної природи. На основі такого визначення «природного права» ПРАВО розуміється як відкриті людьми і втілені у чинному законодавстві закони «природного права». Правопорядок має засновуватися на «принципі верховенства законів природного права» — цей принцип слід покласти в основу Конституції і реалізувати в правовій системі країни. У світлі соціального натуралізму запропоновано нову концепцію прав людини, а також концепцію природних обов'язків людини, згідно з якою із законів соціальної природи випливають не лише права людини, а й обов'язки людини («природні обов'язки людини»). О. М. Костенко сформулював так зване «основне питання юриспруденції»: що є першоджерелом права — реально існуючі і діючі закони соціальної природи чи воля і свідомість людей? Залежно від відповіді на це питання він розрізняє два типи праворозуміння: якщо першоджерелом права визнаються закони соціальної природи, то таке праворозуміння називається «соціально-натуралістичним», якщо першоджерелом права визнаються воля і свідомість людей, то таке праворозуміння називається «позитивістським». Згідно з теорією соціального натуралізму правова культура людини визначається як міра узгодженості волі і свідомості людини із реально існуючими і діючими у суспільстві законами «природного права» (іншими словами: першоджерелом правової культури людей є закони «природного права»). Принципом правової культури людей є принцип верховенства законів природного права. О. М. Костенко відстоює концепцію підготовки юристів на основі «соціально-натуралістичного праворозуміння». Відповідно до соціально-натуралістичного праворозуміння О. М. Костенко сформулював «правило органічної єдності прав і обов'язків» у структурі правопорядку, згідно з яким права і обов'язки є дійсними лише в органічній єдності: права, яким не кореспондують обов'язки є недійсними, тобто псевдоправами, так само як і обов'язки без органічної єдності з правами є недійсними, тобто псевдообов'язками.

Виходячи з принципу соціального натуралізму, вчений запропонував «соціально-натуралістичну концепцію соціопатії людини». Будь-яке зло, що вчиняється людиною він розглядає як прояв її соціопатії. Соціопатія, відповідно до соціально-натуралістичної концепції, — це стан неузгодженості волі і свідомості людини із законами соціальної природи. Неузгодженість волі із законами соціальної природи — це стан сваволі, а неузгодженість свідомості із зазначеними законами — це стан ілюзій. Воля і свідомість у такому стані утворюють «комплекс сваволі і ілюзій», ураження яким і породжує соціопатію людини. Злочинність, екстремізм, аморальність, обскурантизм і усі інші прояви зла — це прояви соціопатії людини. Соціопатизація людей — основа усіх загроз людству. Протидія їй — основа безпеки людства. Найкращим способом протидії злу вчений вважає культивування добра. Для цього пропонується розвивати науку про добро (бонумологію), яка має досліджувати причини і умови проявів добра у поведінці людей, а також розробляти шляхи формування такого стану волі і свідомості у людини, який би проявлявся у вигляді добра.

Нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України (2009).

Нагороджений відзнакою Національної академії наук України "За професійні здобутки". (2019).

• Культура і закон — у протидії злу. — Київ: Атіка. — 2008. — 352 с.
• Проблема № 1 сучасної цивілізації (в українському контексті). — Черкаси: СУЕМ,2008. — 112 с.
• Принцип отражения в криминологии (психологический механизм криминального поведения). — Киев, 1986. — 125 с.
• Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника). — Киев, 1990. — 146 с.
• Принципи «універсальної конституції» природи // Трибуна. — 1993. — № 8-9. — с. 15.
• Принцип натуралізму в юридичній науці і кримінології // Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 7-8 жовтня 1993 року). — Київ, 1993. — С. 390—392.
• Трикутник долі // Віче. — 1993. — № 6. — С. 91-99.
• Концепція природного права і законодавство // Правова держава. — 1996. — Вип.7. — С . 77-84.
• Культура і закон // Правова держава. — 1998. — Вип. 9. — С. 130—136.
• Основне питання правознавства: пошуки сучасного рішення // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. — 2002. — Вип. 3. — С. 4-10.
• Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму // Проблеми філософії права. — 2003. — Т.1. — С.72-77.
• Проблеми кримінального права, кримінології та кримінальної юстиції // Правова держава. Спеціальний випуск. — 2004. — С. 135—168.
• Кримінальний кодекс і доктрина // Право України. — 2004. — № 7. — 43-48.
• Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кримінології // Вісник академії правових наук України. — 2004. — № 4. — С. 133—145.
• Феномен «помаранчевої революції» у світлі політичної кримінології // Віче. — 2005. — № 1. — С. 6-8.
• Феномен права у світлі соціального натуралізму // Часопис Київського університету права. — 2005. — № 2. — С. 3-12.
• Природні і людські фактори у праві (дослідження з позиції соціального натуралізму) // Вісник Національної академії наук України. — 2005. — № 8. — С. 25-35.
• Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права // Проблеми філософії права. Том IV—V. — Київ-Чернівці: Рута, 2008. — с. 98-107.
• Соціальна культура громадян — основа нової України // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Том 38. Юридичні науки. — 2005. — С. 38-41.
• Соціальний натуралізм — ідеологічна основа культурної революції XXI століття // Універсум. — № 9-10, вересень-жовтень 2006. — С. 4-8.
• Універсальний натуралізм — підґрунтя наукової культури нового типу // Вісник Національної академії наук України. — 2007. — № 10. С. 37-44.
• Соціальний натуралізм — світогляд майбутнього // Вісник Національної академії наук України. — 2006. — № 10. — С. 33-39.
• Як вийти на шлях соціального прогресу (10 тез до дискусії щодо антикризової реформи соціальних наук) // Вісник Національної академії наук України. — 2009. — № 1. — С. 68-76.
• Корупція в Україні у світлі політичної кримінології // Політичний менеджмент: наук. журнал / голов. ред. Ю. Ж. Шайгородський. — 2009. — № 1. — С. 49-55.
• Соціальна культура громадян — найкращий антикризовий засіб // Економічний часопис — XXI. — 2009. — № 7-8. — С.17-21.
• Вперед — до Природи! Апологія натуралізму // Світогляд. — 2009. — С. 34-38.
• Социальный натурализм — мировоззрение социального прогресса (к дискуссии по вопросу «Является ли социальное природным?») // Современные достижения в науке и образованиии. Сборник трудов III Международной научной конференции. 16-23 сентября 2009 г., г. Тель-Авив (Израиль). — 2009. — С. 121—124.
• Социальный натурализм — основа антикризисного мировоззрения // Философия и культура. — 2009. — № 4. — С. 234—239 (Науковий журнал. Російська Федерація, Москва).
• Культура — мать порядка // газ. День, 30 мая 2009 г.
• «Является ли социальное природным?» — основной вопрос современного мировоззрения // «Ученые записки». Сборник трудов Израильской Независимой Академии развития наук (ИНАРН). — 2009. — № 16. — С. 104—107. ISSN 1565-7965.
• «Натуралистическая» юриспруденция — прогрессивная основа национального и международного правопорядка (12 тезисов к дискуссии о метаморфозе юриспруденции) // Вопросы правоведения. Всероссийский научно-теоретический журнал — 2010. — № 2(6). — С. 10-23.
• Про підвищення ролі суспільних наук у модернізації України // Віче. Журнал Верховної ради України. — 2010. — № 13. — С. 63-65.
• Що є право? Про основи «натуралістичної» юриспруденції у світлі соціального натуралізму // Право України. — 2010. — № 4. — С. 83-92.
• Юридична наука, освіта і правове виховання у механізмі забезпечення правопорядку (в контексті соціально-натуралістичної юриспруденції) // Держава і право у світлі сучасної юридичної науки. Збірник наукових праць на пошану академіка Ю. С. Шемшученка. К.: Юридична література, 2010. — С. 388—400.
• Злочин і відповідальність за нього у світлі соціального натуралізму (щодо соціально-натуралістичної доктрини кримінального правознавства) // Право України. — 2010. — № 9. — С. 31-40.
• Social naturalism as a methodological principle of comparative law and legal globalistics (theory of «naturalistic jurisprudenc») // Foundations of comparative law. Methods and typologies. Edited by W.E.Batler. — Wildy, Simmonds and Hill Publishing. — London. — 2011. — P. 234—254.
• Чи є соціальне природним? Проблема № 1 сучасного світогляду // Трибуна. — 2011. — № 5-6, 7-8. -С. 36—39.
• Концепція прав людини: сучасний стан і перспективи розвитку // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2011. — № 11. — С. 5-13.
• Соціальний натуралізм — актуальна ідеологія для України // Віче. — 2012.- № 22. — С. 24-26.
• Прогресивний світогляд і конституційна перспектива // Віче. — 2013. — № 11. — С. 24-26.
• Просвітництво — вище політики // Літературна Україна. — 17 квітня 2014 р., № 16 (5545).
• Соціальний натуралізм — методологічна основа прогресивної юриспруденції // Право України. — 2014. — № 1. — С. 126—136.
• Верховенство закону чи моралі? Проблема правової футурології // Публічне право. — 2015. — № 1. — С. 173—179.
• Яка Конституція нам потрібна, або Свобода людини проти правової сваволі // Віче. — 2015. — № 13. — С. 28-30.
• Про світоглядні основи розбудови прогресивного правопорядку в Україні (до методологічної дискусії у вітчизняній юриспруденції) // Право України. — 2015. — № 8. — С. 167—185.
• Соціальний натуралізм. Про соціальну природу та її закони. - Івано-Франківськ: Петраш К.Т., 2019. - 72 с. ISBN 978-617-7362-40-0
• Natura incognita. Соціальна природа та її закони: збірка філософських есе / Олександр М. Костенко. - Одеса: Фенікс, 2019. - 184 с. ISBN 978-966-928-444-0
• У світлі соціального натуралізму (вибране): вибрані твори. - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2020. - 812 с. ISBN 978-966-437-579-2
• Основи соціально-натуралістичної юриспруденції та кримінології : монографія / О. М. Костенко. – Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2021. – 140 с. ISВN 978-966-992-402-5

• Особистий сайт
• Сторінка на сайті Київського університету права
• Костенко Олександр Миколайович // Юридична енциклопедія: В 6 т. К.: «Укр.енцикл.» — Т.3. — 2001. — С.374.
• Костенко Олександр Миколайович // Визначні юристи сьогодення. — К.: Видавничий дім «Ін Юре». — 2001. — С.248-249.
• Костенко Олександр Миколайович // Хто є хто в Україні. — К.: Видавн."К. І. С.". — 2007. — С.477.
• Руженкова О. З вірою в ренесанс Просвітництва, духовності, справедливості (Олександрові Миколайовичу Костенку — 60!) // Вісник Національної академії наук України. — 2009. — № 10. — С.54-60.

1. Костенко Олександр Миколайович. Факультет правничих наук НаУКМА. Процитовано 2 лютого 2022.