Соціал-демократична партія України

25-27 травня 1990 року у рік сторіччя від заснування УРП у Києві, у бібліотеці Київського політехнічного інституту, відбувся Установчий І З’їзд Об’єднаної соціал-демократичної партії України. (Не плутати з СДПУо. Ця назва  ніяк недотична до СДПУо). Робота З’їзду завершилася утворенням двох партій. Одна з них взяла назву, яку мав Оргкомітет З’їзду, тобто Об’єднана соціал-демократична партія України. Друга – просто Соціал-демократична партія України. Формальним приводом до утворення двох партій стали розбіжності між делегатами Установчого З’їзду щодо двох положень.

Перше - навколо основного принципу Стокгольмської декларації -“демократичного соціалізму”: чи записувати його до своєї програми, чи ні. Друге – стосовно державного устрою. Прихильники ідеї демократичного соціалізму та земельного устрою України згуртувалися у ОСДПУ. Ті, хто був проти декларування у своїй програмі демократичного соціалізму і виступав за унітарний устрій утворили СДПУ.  Але у кінці 1992 року відбулося об’єднання двох партій в одну під назвою Соціал-демократична партія України. Цей факт оформило Міністерство юстиції України, видавши 14 березня 1993 року Соціал-демократичній партії України свідоцтво про реєстрацію за № 419, анулювавши свідоцтва попередніх двох партій, які тепер утворили одну. Відтоді українська соціал-демократія розвивається під назвою СДПУ.

Перший рік її діяльності  був присвячений змаганням за досягнення державної незалежності України. Члени партії разом з іншими, на той час демократичними партіями, розгорнули значну діяльність напередодні референдуму 17 березня 1991 року щодо суверенітету Союзу та Республік на користь започаткуваня суверенітету України. Це була велика аналітична, пропагандистська і агітаційна робота як у засобах масової інформації, так і безпосередньо серед громадян України. Важливу сторінку в діяльності партії складає історичний день 19 серпня 1991 року, день путчу. Загальновідомий факт – уже об 11 годині ранку керівництво і активісти партії на Хрещатику розклеювали листівки із засудженням путчистів і закликами до організації громадянської непокори їх незаконній владі, в той час як Рух і УРП переходили на підпільний стан. Надвечір з’явилися листівки ВОСТ і радикальної студентської організації також із засудженням путчу. Наступного дня надвечір Володимир Філенко – Заступник голови Народної Ради у Верховній Раді скликав нараду демократичних депутатів щодо путчу і вже було якось певніше, а потім і комуністичні депутати більшості з їхнім Головою Верховної Ради Леонідом Кравчуком, почали дуже сміливо висловлюватися проти путчу.

Наступний рік дії партії були спрямовані на активну агітацію за голосуваyня у референдумі 1 грудня 1991 року задля здобуття державної незалежності.

У цей період аналітики СДПУ багато зробили для усвідомлення тогочасним демократичним рухом соціально-політичних процесів перших років становлення новітньої України. Зокрема уже у лютому 1992 року соціал-демократи заявили, що неоліберальний курс новообраного Президента Л. Кравчука призведе до становлення в Україні "авторитарного" режиму. Сьогодні ми маємо наслідки цього згубного курсу.

У 1992 році СДПУ разом з Партією демократичного відродження України та іншими виступила засновниками об’єднання “Нова Україна”, намагаючись спрямувати процес демократичних перетворень у конструктивне русло. На жаль, “Нова Україна” не виконала тих, завдань, які на неї покладалися і восени 1993 року СДПУ залишила її лави.

З 1992 року  СДПУ вперше запрошується до участі у заходах Соціалістичного Інтернаціоналу. У жовтні цього року в Берліні відбувся XIX Конгрес СІ, на якому була присутня делегація нашої партії, яку представляв тогочасний Голова Правління, Народний депутат України Володимир Московка. З 1994 року партія – постійний член Комітету по Центральній та Східній Європі Соцінтерну. СДПУ – єдина партія в Україні, яка запрошена до участі в діяльності Соціалістичного Інтернаціоналу. Починаючи з ХІХ Берлінськомого Конгресу СІ, СДПУ брала участь у всіх наступних Конгресах Соціалістичного Інтернаціоналу – Нью-Йоркському 1996 р. та Паризького 1999 р. СДПУ – єдина українська партія, яка належить до Соціалістичного Інтернаціоналу.

Міжнародний секретаріат партії видавав Бюллетень Комітету СІ. 29-30 липня 2001 року делегація СДПУ на чолі з лідером партії Юрієм Буздуганом, до якої було запрошено Олександра Мороза взяла участь у святкування 50-річниці СІ, що відбулося у Лісабоні на засіданні Ради СІ.

З 1994 року, СДПУ визначила своїм провідним пріоритетом працю у галузі соціальних проблем. Цьому сприяло також і те, що новообраний Голова партії Юрій Буздуган, який від заснування СДПУ був незмінним Секретарем Правління, став Головою Комітету з питань соціальної політики і праці Верховної Ради України, членом Президії Верховної Ради. До цього періоду історії партії також належить і започаткування співпраці як з незалежними профспілками, яка розпочалася на початку 90-х років, так і з галузевими профспілками ФПУ. Як результат цього співробітництва 29 жовтня 1997 року між галузевими профспілками машинобудування  і СДПУ була підписана Угода про співробітництво і взаємодію. Виборчий список Соціал-демократичної партії України до парламентських виборів 1998 року був також сформований за участю профспілок та інвалідських організацій.

У подіях середини 90-х СДПУ була принциповим противником введення в дію закону про владу  і підписання Конституційного договору, бо передбачали, що встановлення авторитарного режиму Л.Кучми призведе до зростання рівня безвідповідальності підпрезиденських урядів. Лідер партії у своєму виступі у Верховній Раді закликав демократичних депутатів не голосувати за Конституційний договір, запропонований Л.Кучмою. Конституційний договір так і не був проголосований у парламенті.

"Молодій українській демократії не вдалося зупинити утвердження в Україні авторитарності латиноамериканського штибу з її напівкримінальним характером. Гадаю, що причини і уроки цієї поразки заслуговують стати предметом окремого і вельми серйозного аналізу, аби врахувати цей досвід на майбутнє.  На початок же 1998 року і нову каденцію парламенту демократичний рух України було цілковито розгромлено. Тобто знищено, або перекуплено, тобто ще більше знищено, ніж просто принення існування. ЇЇ лідери пішли у небуття або просто так, або в результаті національної особливості автомобільних катастроф.  А головне, що у свідомості людей витворено образ демократії як “продажной девки империализма”, тобто чогось такого, що неприйнятне для порядної людини. Перед кожним постав вибір – що робити далі, куди піти. Хто - в бізнес, хто - на кухню, хто продалися переможцям. Так би мовити: “а що поробиш”. Якраз приблизно на 1995 рік припадає кінець періоду первинного накопичення капіталу в результаті пограбування народу і у цьому зв’язку – процес виникнення кланів та утворення ними своїх політичних філій, себто партій, призначених забезпечити захист та примноження цього капіталу. Ясна річ, за рахунок подальшого пограбування народу."

У 1998 році СДПУ пропонує проект Народно-патріотичного об’єднання - об’єднання заради подолання неправедного режиму легітимним шляхом президентських виборів. Українські соціал-демократи зробили вибір на підтримку кандидатури Олександра Мороза, як свого кандидата і взяли активну участь у президентській кампанії 1999 року, залучаючи через Народно-патріотичне об’єднання позапартійних небайдужих виборців, але зусилля залишились марними.

У 2000 році СДПУ - серед тих, хто на Майдані Незалежності 15 грудня, започаткувавши акцію “Україна без Кучми!” Вимогами протестувальників були: 1 – розслідування вбивства Георгія Гонгадзе , 2 - відставка Кучми, 3 - відставка Голови Служби безпеки Деркача, 4 - відставка Міністра внутрішніх справ Кравченка. Хоча цей перший Майдан в Україні зазнав поразки, Історичним фактом є - на березень 2001 Кравченко і Деркач опинилися у відставці і не за власним бажанням.

2001 припинила своє існування створена 1998 коаліція СПУ-СДПУ через різний світогляд тодішніх лідерів і у виборчій кампанії 2002 року Соціал-демократична партія України брала участь зі своїм власним списком.

У листопаді 2003 року на XXII Конгресі Соціалістичного Інтернаціоналу, що відбувся у Сан-Пауло, Бразилія, Соціал-демократична партія України приймається у члени цієї великої соціал-демократичної організації.

2004 року СДПУ, підтримала альтернативного Леоніду Кучмі кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка та взяла участь у Помаранчевій революції на його боці. На жаль, подальші події міжусобиць Ющенко і Тимошенко, закономірним підсумком яких стало обрання Президентом України Віктора Януковича і сповзання країни до авторитаризму.

2008 року оприлюднюється “Маніфест справедливості” за авторства Юрія Буздугана і Олени Скоморощенко, в якому викладено програму соціал-демократів для України”.  З  метою реалізації цієї програми у 2009 році разом з провідними профспілками машинобудування створюється "Рух за справедливу зарплату".

У жовтні 2010 року разом з кандидатами від профспілок СДПУ взяла участь у виборах до місцевих органів влади.

СДПУ, має на даний час такі пріоритети, за словами лідерів цього об'єднання:

1) налагодження тісної співпраці з профспілками і за їхньої участі – спочатку створення наймогутнішої політичної сили,

2)побудова соціальної “держави загального добробуту” в інтересах людей найманої праці. 

Головним пріоритетом українських соціал-демократів, як і раніше, залишається робота із найбільшим в Україні загалом найманих працівників, спрямована на усвідомлення ними своїх інтересів і об’єднання на їх реалізацію. З цією метою у червні 2011 року разом з профспілками “Дев’ятки” започатковано Рух за справедливу зарплату”. Для його розгортання соціал-демократами і профспілковцями засновано Трудові школи, що мають на меті обґрунтування і поширення інтересів найманих трудівників для реального їх обстоювання всупереч наступу менеджерів і олігархів. 2013 рік пройшов головно у співпраці з профорганізаціями Атомпрофмпілки, у 2014 почалася системна робота з шахтарями – Профспілкою працівників вугільної промисловості, яку тимчасово зупинила фактична окупація значної частини Донбасу і дестабілізація ситуації тут. 

• Архів офіційного сайту СДПУ