Спиртова промисловість

В Україні ґуральництво відоме з 15 ст., але більше поширилося виробництво горілки щойно в першій половині 16 ст.; горілка стала, поряд меду й пива, головним алкогольним напоєм; сировиною для Горілки було переважно жито. Ґуральні були в руках поміщиків, і майже кожний дідич мав ґуральню, яка продавала продукцію на місці в корчмах, що їх вони звичайно віддавали в оренду євреям (докладніше див. Пропінація). Прибуток з пропінації був одним з головних доходів дідича. Право пропінації (на Правобережжі й у Галичині існувало до 19 ст.) було основною причиною пияцтва сільського населення. У Козацькій і Козацько-гетьманській державі власниками ґуралень була козацька старшина, міщани, монастирі тощо. Ґуральні в 17 ст. були малими підприємствами на 4 — 6 казанів, на яких працювало звич. кілька місцевих селян і лише кілька місяців на рік. У другій пол. 18 ст. техніка Гуральні покращала (прості казани, що давали в сер. 1 відро горілки, почали заміняти удосконаленими англ. кубами з продуктивністю 4 — 25 відер на добу); виникали й більші гуральні (наприклад, кн. Безбородька в Золотоноському пов. давала в кін. 18 ст. 900 гектол на рік), з'являлися перші спеціалізовані зав. За ревізією 1782 на Лівобережжі на 2 863 зав., винниці становили 2 666 (93 % всіх). 1801 їх мало бути на Наддніпрянщині 7 839 з річною продукцією 62 млн л горілки.

З 1820-х pp. з'явилися в Україні перші парові ґуральні; одночасно старі, т. зв. вогневі закривались або реконструювалися і виникало щораз більше модерних великих зав., тому ч. ґуралень зменшувалося, хоч продукція спирту (40 градусного) зростала:

На зменшення ч. зав. вплинуло також скасування кріпацтва, а тим самим безкоштовного робітника. Проте власники ґуралень і далі мали ту вигоду, що, переробляючи на місці зерно або картоплю на спирт, не мали труднощів в їх збуті; і далі в Україні переважали невеликі ґуральні, що належали поміщикам. З розвитком техніки перегонки почалося поступове відокремлення С. п. від горілчаної і виділення її в самостійну галузь. Найбільше ґуралень було на Поліссі і Лівобережжі, де була сировина (картопля, жито і відходи цукроварства — меляса); найбільші зав. розміщувалися в Катеринославській, Київ. і Харківській губ. Кількість постійних робітників в С. п. — 6 500 (1907), разом з сезоновими — значно більше. Продукція спирту в Україні становила 29 % всеімперської; бл. 90 % її ішло на виготовлення горілки.

В Україні, як і в усій Рос. Імперії (також на укр. землях в Австро-Угорщині), продаж горілки був держ. монополією . Її здійснювали до 1863 при допомозі системи викупів (оренди) продажу приватним покупцям за високу ціну, згодом регулярним акцизом; 1895 введено держ. монополію продажу горілки, яку однак далі виробляли приватники (1913 акциз становив 78 % ціни горілки). Прибуток з продажу горілки являв собою важливу позицію в бюджеті держави, тим більше, що споживання горілки було велике (в Україні 1913 — 6,5 л річно на особу).

На укр. землях в Австро-Угорщині С. п. була найрозвиненішою галуззю харч. промисловості. Це були невеликі зав. дідичів. На поч. 20 ст. було їх в Галичині бл. 400 з річною продукцією бл. 300 000 гектол (пересічно на один зав. — 750; на Центр. і Сх. Землях — 6 800).

Під час першої світової і громадянської війни спиртові зав. на Центр. і Сх. Землях не працювали; 1921 — ледве 21, і вони дали 130 млн л продукції. Щойно за НЕП С. п. піднеслася; 1928 82 зав. виробили 6,7 млн декад спирту-сирцю, на них працювало 4 300 осіб. У сер. 1930-их pp. продукція спирту досягла довоєнного рівня; 1940 вона дала вже 26,5 декал спирту-сирцю. На розвиток С. п. вплинуло застосування етилового спирту для одержання синтетичного кавчуку.

На зах. укр. землях С. п. за міжвоєнний період значно знизилася: в Галичині працювало у 1926 287 ґуралень з річною продукцією 11 500 декал; ч. для півн.-зах. земель: 452 і 1 200. Це все були невеликі зав. Причиною спадку продукції (вона залишилася подібною до 1938) було зменшення споживання алкогольних напоїв і конкуренція високо поставленої С. п. в Зах. Польщі.

Після нового занепаду у 1941 — 45 С. п. досягла 1951 довоєнного рівня і відтоді постійно зростає. Разом з цим вона зазнає техн. модернізації і концентрації виробництва. Кількість зав. зменшилася до 348 у 1940 і до 95 у 1965; з того часу вона устабілізувалася (1970 — 96 зав.); зокрема на Західній Україні ліквідовано більшість малих зав. Розвиток продукції спирту-сирцю етилового в УРСР (у млн декал; в перерахунку на 100 %, і тому ч. на 1913 ін., ніж на попередній табл.) такий:

1913 | 16,0 | 1950 | 22,8

1928 | 6,7 | 1955 | 33,9

1932 | 10,7 | 1960 | 38,7

1937 | 20,9 | 1965 | 47,9

1940 | 26,5 | 1970 | 56,4

1945 | 6,6 | 1975 | 64,8

Продукція спирту-сирцю в УРСР становить 35 % всесоюзної і 9 % світової (третє місце у світі після США і РРФСР). 1963 в С. п. в УРСР працювало 10800 працівників. Не зважаючи на зростання С. п. в абсолютних числах, її участь в усій харч. промисловості зменшується і становить 2 — 3 %. Помітні зміни наступили в складі сировини, яку переробляють на спирт: 1913 з меляси було вироблено 6 % всього спирту, з зерно-картопланої сировини (жита, кукурудзи і гол. — бл. 75 % з картоплі) — 94 %; відсотки па 1940: 38 і 62, на 1958 — 23 і 77, на 1970 — 10 — 15 і 85 — 90 (для всього СРСР — 50 і 50). Частину С. п. вивозять з УРСР до ін. республік і за кордон.

Геогр. розміщення С. п. таке, як раніше: гол. у лісостеп., менше — у ліс. смузі. Найбільший зав. — Лохвицький спиртовий комбінат (з 1934; 1968 виробив 3,2 млн декал спирту-сирцю, 2 742 т вуглекислоти, 6 791 т хлібних дріжджів, 227 т гліцерину), Андрушівський спиртовий комбінат (Житомирська область), Барський і Калинівський (Вінницька область), Івашківський (Харківська область), Косарський (Черкаська область), Лужанський (Чернівецька область), Жовтневий (Полтавська область) спиртові зав. На підприємствах С. п. виготовляють у спеціальних цехах (понад 60) кормові і хлібопекарські дріжджі, рідку вуглекислоту, кормові вітаміни «В 12» й ін. Наук. питання С. п. в Україні розробляє Укр. Н.-Д. Інститут спиртової і лікеро-горілчаної промисловості у Києві.