Спосіб дієслова

Індикатив або дійсний спосіб — вид способу, що представляє процес як реальний.

Імператив або наказовий спосіб — спосіб дієслова, що виражає волевиявлення (наказ, прохання або пораду)

Кон'юнктив або суб'юнктив (неточно — «умовний спосіб») — вид способу, що виражає через суб'єктне сприйняття можливу, здогадну, бажану або описувану дію

Кондиціоналіс (неточно — «умовний спосіб») — вид способу, що позначає дії, бажані або можливі за певних умов.

Оптатив або бажальний спосіб — вид способу, що виражає бажання або надію. Існував у праіндоєвропейській мові.

Дезидератив — вид способу, що виражає бажання. Присутній у санскриті, чукотсько-камчатських мовах та ін.

Гортатив — вид способу, що є частиною парадигми імператива. Вживається мовцем для висловлення бажання реалізації певної ситуації, коли при цьому йдеться про участь у процесі як мовця, так і адресата («Зробімо!», «Нумо зробімо!»).

Ін'юнктив — вид способу, що має ознаки імперативу і кон'юнктиву. Існував у давніх індоєвропейських мовах, у тому числі і санскриті.

Ірреаліс — загальна назва групи способів, що вживають для позначення ситуацій чи дій, які містять ірреальний компонент і протипоставлені індикативу. Реаліс-ірреаліс — граматична категорія, показники якої характеризують статус ситуації стосовно до реального світу. Ця категорія має дві грамеми: реаліс і ірреаліс.

Прогібітив — позначення негативного наказового способу, тобто такого, що виражає заборону.

Юсив — спосіб дієслова, що виражає непряму форму спонукання, наказ, прохання, звернені до 3-ї особи.

Пермісив або дозвільний спосіб — позначення одної з форм оптатива. Зберігся у литовській мові.

Дійсний спосіб (індикатив) означає реальну дію; є найбільш уживаним. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами. Значення минулого і теперішнього часу є реальним, а майбутнього — гіпотетичним, тому він може мати відтінок значення недійсного способу.

Традиційно в українській мові виділяють два морфологічно виражені недійсні способи: наказовий та умовний. З урахуванням семантики пропонують і детальнішу класифікацію недійсних способів[1].

Власне наказовий спосіб (імператив) (синтетична форма: роби, робіть) виражає необхідність виконання дії співрозмовником, співрозмовником разом з іншими особами чи особами, які якось пов'язані зі співрозмовником.

• Закличний спосіб (робімо) виражає пропозицію мовця виконувати дію разом зі співрозмовником.
• Спонукальний спосіб передає послаблене значення апелятивності (прийшов би ти до мене).
• Бажальний (оптатив) спосіб виражає побажання мовця спрямоване до самого себе, до осіб, що не беруть участь у розмові, до явищ. Може утворюватись за допомогою різних формотворчих часток: хай зроблю, хай би він зробив, зробив би він скоріше.
• Умовний спосіб використовується в підрядних реченнях для вираження умови або мети (якби зробив, щоб робив). Тут частка би зливається із сполучником.

В умовному (в широкому розумінні) способі вживаються форми минулого, давноминулого часу, а також інфінітиву: він би робив, він би був зробив, йому б робити.

Дієслова формально дійсного способу можуть вживатись у значенні наказового (Завтра прийдете до мене!) та умовного (здійсненна умова), кон'юнктивного способів (Зроблю, якщо… Гадаю, що робить…).

Таким чином формальне (морфологічне) і семантичне розуміння категорії способу не є цілком тотожними.

Частки хай, нехай походять від форми наказового способу дієслова хати (займати, торкати).

Частка би походить від аориста дієслова бути. Належність її до минулого часу обумовлює можливість поєднувати цю частку (також сполучники щоб, якби, які її містять) тільки з формами минулого (давноминулого) часу чи інфінітива дієслова.