Спілка української молоді Галичини

Спілка української молоді Галичини була створена 31 січня 1972 р. в селищі Печеніжин Коло­мийського району Івано-Франківської області.[2] Спочатку організа­цію назвали «Союз вільних кому­ністів», однак приблизно в липні 1972 р. вона була перейменована у Спілку укра­їнської молоді Галичини.[3]

Засновником та керівником був Дмитро Гриньків[4], слюсар-складальник Коломийської пересув­ної механізованої колони № 67 та студент заочного відділення вишу.[2] До СУМГ входили також його друзі та односельці: студент Львівського політехніч­ного інституту Роман Чупрей, робітник Василь-Іван Шовковий (у його хаті в й відбулися перші збори групи[5]), інженер Дмитро Демидів, Василь Михайлюк, студент Івано-Франків­ського педагогічного інституту Федір Микитюк, робітник, студент Снятинського культосвітнього учи­лища Микола Мотрюк. Середній вік членів Спіл­ки на час її створення, становив 23 роки.[6] Всі учасники групи склали присягу: «Я клянуся на вірність ідеям України, за які боролися тисячі людей і вмирали, і зберегли цю ідею в своїх серцях. То ж і ми збережімо цю ідею, бо будемо боро­тися, доки б'ються наші серця і скільки буде нашої сили».[3]

Кожен член СУМГ був зобов'язаний залучати нових людей до спілки. У лютому у СУМГ вступили Любомир Чупрей (брат Романа), робітники Василь Кузенко та Іван Мотрюк. Улітку був прийнятий вчитель Василь Гриньків, восени — студент Львівської політехні­ки Богдан Романишин.[7]

На зібранні в травні Демидів узяв на себе обов'язки керівника ідеологічного відділу та написання програми організації. Шовковий очолив службу безпеки.[7]

За час існування «СУМГ» кількість членів досягла 12 осіб.

Восени 1972 члени СУМГ поклали в Печеніжині вінок із синьо-жовтою стрічкою до пам'ятника Олексі Довбушу з нагоди річниці його загибелі.[7]

Організація уявляла собі майбутню Україну як незалежну со­ціалістичну державу (на кшталт Польщі або Чехословаччини). Члени СУМГ вважали, що досягати цього можна шляхом ідеологічної боротьби, але не виключали і збройної боротьби.[7]

СУМГ була організована на зразок бойових загонів УПА. Її члени проводили зібрання в лісі та в горах. Кожний член організації мав псев­донім.[7]

Гриньків давав кожному завдання у письмовому вигляді. Члени організації збирали відомості про діяль­ність УПА, пісні та розповіді про УПА, літературу з історії національно-визвольних змагань. Вони вивчали настрої студентів, вербували нових членів організації.[7]

Шукали зброю — Д. Гриньків казав, що це потрібно, щоб у разі необхідності захистити себе і свою родину. Сам він того часу очолював комітет ДТСААФ підпри­ємства, і мав можливість навчати стрільби членів організації як легально, так і на нелегально — у горах. Д. Гриньків викрав два будівельні пістолети, які Шовковий мав переоблад­нати для стрільби з однієї руки. Також члени групи викрали малокаліберну ґвинтівку, карабін і магнітофон (для запису радіопередач та своїх виступів).[7]

Д. Гриньків та Демидів розробляли статут і програму СУМГ, але прийняти їх члени організації не встигли:[8]

Члени організації провели десять зібрань та збиралися провести з'їзд усіх членів СУМГ у лютому 1973 р. Демидіву, Чупрею, та Шовковому було доручено законтактувати з іншими схожими групами, але вони цього не встигли зробити.[7]

Група була розкрита КГБ після того, як на неї доніс гравер Тарас Стадніченко, який вступив в СУМГ 1 листопада 1972 р.[9] Гриньків попросив його на­писати назву на заготовці печатки організації.[7] Пысля доносу Стадніченко одержав у КДБ завдання збирати ін­формацію про засідання СУМГ і провокувати учасників організації до активних дій, щоб зловити їх на гарячому.[9]

Діставши сигнали про це із всвоїх джерел, Гриньків спеціально задля «стукача» скликав збо­ри, на яких було розіграно саморозпуск організації. Д. Гриньків розпорядився кожно­му знищити в себе все підозріле, що можуть знайти у випадку обшуків, однак це лише пришвидшило арешти.[10]

12-14 березня 1973 р. до КДБ поступили заяви від кількох громадян, що на території Коломий­ського району діє підпільна антирадянська націоналістична організація, керівни­ком якої є Д. Гриньків. На підставі цих заяв 14 березня 1973 р. Управління КДБ у Івано- Франківській області порушило кримі­нальну справу стосовно Д. Гриньківа. 15 березня 1973 р. були за­арештовані Д. Гриньків, Шовковий, Мотрюк, затриманий і через два дні, 17 березня, заарештований Чупрей. 13 квітня був заарештований Демидів.[9] В Д. Гриньківа було проведено обшук, підчас якого вилучено заготовку печатки та одне пись­мове доручення, а також патрони до малокаліберної ґвинтівки. Того ж дня він здав зброю, яку зберігав на роботі.[10]

Слідчі КГБ винуватили учасників групи у «зраді батьківщини» (ст. 56 Кримінального кодексу УРСР), погрожували їм смертною карою або 15-річним ув'язненням. Згодом слідства справа була перекваліфікована на ст. 62 ч.1 (ан- тирадянська агітація і пропаганда), 64 (створення антирадянської ор­ганізації), 81 ч.2 (викрадення державного майна), 140 ч.2 (крадіжка), 223 ч.2 (викрадення зброї та амуніції).[10]

Судове засідання над членами групи тривало три дні та проходило у закритому режимі — родичів допус­тили тільки на виголошення вироку. Івано-Франківський обласний суд 9 серпня 1973 р. засудив Д. Гриньківа до 7 років таборів суворого режиму та 3 роки заслання, Демидіва та В.-І.Шовкового — до 5 років ув'язнення, Мотрюка та Чупрея — до 4 років.[10]