Печеніжин
Печені́жин — селище міського типу в Україні, центр Печеніжинської селищної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області. Населення — 5352 особи (станом на 2015 рік). Статус селища міського типу з 1940 року.
| смт Печеніжин | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Область | Івано-Франківська область |
| Район/міськрада | Коломийський район |
| Громада | Печеніжинська селищна громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Облікова картка | Печеніжин |
| Основні дані | |
| Засноване | середина 15 ст. |
| Площа | 40.25 км² |
| Населення | ▬ 5313 (01.01.2017)[1] |
| Густота | 132.97 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 78274 |
| Телефонний код | +380 |
| Географічні координати | 48°30′36″ пн. ш. 24°53′21″ сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 319 м |
| Водойма | Печеніга, Лючка |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Коломия |
| До станції: | 12 км |
| До райцентру: | |
| - автошляхами: | 12 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 78576, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, смт Печеніжин, Незалежності, 15 |
| Карта | |
  Печеніжин | |
 Печеніжин | |
 | |
|
| |
Розташування
Розташоване за 12 км від залізничної станції Коломия, у мальовничій улоговині Передкарпатського прогину над річками Печенігою і Лючкою.
Історія
На території містечка виявлено кам'яні знаряддя праці періоду неоліту, а також бронзові речі (плоску сокиру, ніж, рибальський гачок) доби бронзи.
Припускають що назва, нібито, походить від кочового союзу племен печенігів, яке заселяло пониззя Прута та степову частину України у 9-11 століттях.[2].
%252C_wooden_synagogue_-05.jpg.webp)
За даними польського дослідника Евариста Анджея Куропатніцького, адміністративно Печеніжин відносився до Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства.[3] У галицьких судових книгах Печеніжин згадується 1 липня 1443 року серед спадщини галицькому каштеляну[4] Яна Коли і був великим поселенням, центром волості[5]. У податковому реєстрі 1515 року документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[6].
Під час визвольної боротьби проти польсько-шляхетського панування повстанцями було здобуто Печеніжинський замок.
З 1772 року Печеніжин, як уся Галичина, частина Волині, належав до володінь Габсбурґів (згодом, з 1804-го — Австрійська імперія, з 1867-го — Австро-Угорщина).
1883 — заходами співвласника нафтопромислів у Слободі Рунґурській Станіслава Щепановського у Печеніжині спорудили найсучасніший і найбільший на ті часи нафтоперегінний завод.
1886 — заходами того ж таки С. Щепановського Печеніжин сполучено з Коломиєю паровим вантажним «трамваєм», також було збудовано нафтопровід Слобода Рунґурська — Печеніжин. Цей промислово-логістичний комплекс діяв до 1944, коли видобуток нафти припинили через вичерпання родовища. Паротяг Коломийської локальної залізниці kkStB 98 LCJE 032 був названий на честь селища.
В другій половині XIX ст. в містечку знаходився повітовий окружний суд для 27923 мешканців.[3]
У 1898 році утворений Печеніжинський повіт з центром у Печеніжині, який охоплював також 20 сіл і містечко Яблунів[7].
1913 — містечко мало 7000 мешканців, з яких 4100 русинів (українців), 600 поляків і 2300 євреїв.
1 квітня 1929 року польська адміністрація ліквідувала Печеніжинський повіт (територію приєднана до Коломийського повіту)[8].
З 1939 містечко у складі УРСР, з 17 січня 1940 року — райцентр.
Відомі люди
Народилися
- Грабовецький Володимир — український історик.
- Довбуш Олекса — найвідоміший із опришків.
- Козьменко Дмитро — священник УГКЦ, Провідник Чернівецького надрайонного проводу ОУН, лицар Бронзового хреста заслуги УПА.
- Лабунька Марія — провідниця жіночої мережі ОУН округи «Батурин» на Закерзонні, педагог, громадська діячка.
- Митлюк Микола (1910—1936) — діяч ОУН у Китаю
- Семенюк Іван — український різьбяр.
- Самокишин Роман — повстанський отаман, полковник Армії УНР.
Працювали
- д-р Маковський Василь — війт з 1933 року[9]
- Чишковський Теофіл — український живописець[10].
Сьогодення
Школа-інтернат[11]
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- стор. 2042—2043, том 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
- Peczeniżyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 932. (пол.)… S. 933
- Kołowie Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine. (пол.)
- Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.118, № 1233
- Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 173 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- Повна збірка законів Галичини і Володимирії з Освенцімським, Заторським і Краківським князівствами, 1898, ч. VII, № 42
- Розпорядження Ради Міністрів 16 березня 1929
- Х. Весна, Я. Мазурак. Маковський Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 431. — ISBN 966-528-199-2.
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 633. — ISBN 5-88500-042-5.
- Печеніжинська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат
Джерела та література
- Вербиленко Г. А. Печеніжин // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 201. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Володимир Грабовецький. Західно-Українські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654рр.— К.: Наукова думка, 1972.— 194 с.
- Peczeniżyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 932. (пол.).— S. 932—933. (пол.)