Стандартний гравітаційний параметр

У небесній механіці стандартний гравітаційний параметр μ астрономічного об'єкта є добутком гравітаційної сталої G і маси M небесного тіла.

Небесне тіло μ (м3 с−2)
Сонце 1.32712440018(9)×1020[1]
Меркурій 2.2032(9)×1013[2]
Венера 3.24859(9)×1014
Земля 3.986004418(9)×1014
Місяць 4.9048695(9)×1012
Марс 4.282837(2)×1013[3]
Церера 6.26325×1010[4][5][6]
Юпітер 1.26686534(9)×1017
Сатурн 3.7931187(9)×1016
Уран 5.793939(9)×1015[7]
Нептун 6.836529(9)×1015
Плутон 8.71(9)×1011[8]
Ерида 1.108(9)×1012[9]

Для декількох об'єктів Сонячної системи, значення μ відомо з більшою точністю ніж значення G або M.Оскільки здебільшого μ може вимірюватися із безпосередньо астрономічних спостережень, як це робилося в давнину. Розділення цієї величини на G і M повинно виконуватися вимірюванням сили тяжіння у лабораторних умовах, як це вперше було проведено у експерименті Кавендіша. У системі одиниць SI стандартний гравітаційний параметр вимірюється м3 с−2. Однак, у науковій літературі і навігації космічних кораблів частіше використовують км3 с−2.

Примітки
  1. Astrodynamic Constants. NASA/JPL. 27 лютого 2009. Процитовано 27 липня 2009.
  2. Anderson, John D.; Colombo, Giuseppe; Esposito, Pasquale B.; Lau, Eunice L.; Trager, Gayle B. (September 1987). The mass, gravity field, and ephemeris of Mercury. Icarus 71 (3): 337–349. Bibcode:1987Icar...71..337A. doi:10.1016/0019-1035(87)90033-9.
  3. Mars Gravity Model 2011 (MGM2011). Western Australian Geodesy Group. Архів оригіналу за 10 квітня 2013. Процитовано 19 березня 2018.
  4. Asteroid Ceres P_constants (PcK) SPICE kernel file. Процитовано 5 листопада 2015.
  5. E.V. Pitjeva (2005). High-Precision Ephemerides of Planets — EPM and Determination of Some Astronomical Constants. Solar System Research 39 (3): 176. Bibcode:2005SoSyR..39..176P. doi:10.1007/s11208-005-0033-2.
  6. D. T. Britt; D. Yeomans; K. Housen; G. Consolmagno (2002). Asteroid density, porosity, and structure. У W. Bottke; A. Cellino; P. Paolicchi та ін. Asteroids III. University of Arizona Press. с. 488.
  7. R.A. Jacobson; J.K. Campbell; A.H. Taylor; S.P. Synnott (1992). The masses of Uranus and its major satellites from Voyager tracking data and Earth-based Uranian satellite data. Astronomical Journal 103 (6): 2068–2078. Bibcode:1992AJ....103.2068J. doi:10.1086/116211.
  8. M.W. Buie; W.M. Grundy; E.F. Young; L.A. Young та ін. (2006). Orbits and photometry of Pluto's satellites: Charon, S/2005 P1, and S/2005 P2. Astronomical Journal 132: 290. Bibcode:2006AJ....132..290B. arXiv:astro-ph/0512491. doi:10.1086/504422.
  9. M.E. Brown; E.L. Schaller (2007). The Mass of Dwarf Planet Eris. Science 316 (5831): 1586. Bibcode:2007Sci...316.1585B. PMID 17569855. doi:10.1126/science.1139415.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.