Стасис Лозорайтіс

У 1918 році — служив в міністерстві внутрішніх справ Литви. З 1919 до 1923 — начальник Канцелярії Кабінету Міністрів Литви. З 1923 року на дипломатичній службі. Працював в димпломатичних установ у Німеччині. З 1929 року по 1932 — працював в посольстві при Святому Престолі. З 1932 року по 1934 — директор Політичного департаменту Міністерства закордонних справ Литви.

З 12 червня 1934 року до 5 грудня 1938 — Міністр закордонних справ Литовської Республіки. У 1934 році, з ініціативи країн Балтії, було підписано Женевську угоду про мир. У 1935 році — обраний членом Міжнародної дипломатичної академії (Париж, Франція). З 1939 — надзвичайний посланник і повноважний міністр Литви в Італії.

У 1940 році, після приєднання Литви до СРСР, відповідно до директиви Міністра закордонних справ Ю. Уршбіса був призначений главою (шефом) дипломатичної служби Литви. Цю посаду він обіймав до своєї смерті в 1983. На цій посаді займався питаннями захисту прав литовських громадян за межами СРСР і питаннями відновлення державного суверенітету Литви.

19 вересня 1940 року по ініціативі Лозорайтіса був створений «Литовський національний комітет» (або Колегія литовських дипломатів), який об'єднав тих діячів, які не визнали радянську владу і відмовилися повернутися. Лозорайтіс був обраний віце-президентом цієї організації (президентом був обраний колишній прем'єр-міністр Ернестас Галванаускас).

10 листопада 1998 року перепохований в Каунасі.

• https://web.archive.org/web/20051218130845/http://magwil.lt/archiwum/2003/mww1/saus14.htm