Стебний

Стебни́й — село в Ясінянській селищній громаді Рахівського району Закарпатської області України.

село Стебний
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район/міськрада	Рахівський район
Громада	Ясінянська селищна громада
Основні дані
Засноване	1947
Населення	807
Площа	0,970 км²
Густота населення	830 осіб/км²
Поштовий індекс	90631
Телефонний код	+380 3132
Географічні дані
Географічні координати	48°18′23″ пн. ш. 24°23′10″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	870 м
Місцева влада
Адреса ради	90630, Закарпатська обл., Рахівський р-н, смт.Ясіня, вул.Борканюка, 7
Карта
Стебний
Стебний
Мапа
Стебний у Вікісховищі

Перша згадка у 1725-році як Sztebnik, інші згадки: 1828-Sztebnyi, 1851-Sztebnyi, 1863-Stebna, Stepna Bach, 1892- Sztebna, 1898-Sztebnya, 1907-та 1918-Dombhát, 1944-Dombhát, Стебнa, 1983-Стебний, Стебный.

Німецькі переселенці на малих річках і потоках Закарпаття започаткували будівництво плотин (гаті, греблі, кляузи), за допомогою яких сплавляли плоти (дараби, бокори) по річці Тиса у низинні райони Закарпаття, а звідти й до Угорщини. Як згадується у історичних джерелах, перша така гать на території Рахівщини була побудована в урочищі Стебний поблизу с. Ясіня ще у 1724 році. Новоприбулі переселенці, в основному, були вихідцями німецького походження з Австрії – з Імюкдену, Ебензеє та Ішлю. Про німецькі родини зі Стебного є відомості, що вони з Ротевейзе.

Німецький вплив відчутний і на розмовній мові місцевого населення, яка увібрала в себе цілий ряд німецьких слів, що використовується у місцевому діалекті і по сьогоднішній день. Наприклад: шпайз – комора, шваґер – дівер, госундраґи – підтяжки, штрімфлі – носки, шваблики – сірники, анцуґ – костюм, біґляз – праска, фірґанки – занавіски, шурц – фартух, шутер – щебінь, штрека – залізниця, ташка – сумка, луфтовати – провітрювати, шпаціровати – гуляти, райбати – прати, мелдовати – повідомляти, штимовати – пасувати, підходити, фриштиковати – снідати, гобльовати – стругати, файний – гарний, шіковний – спритний, тощо.

Церква жінок мироносиць. 1856.

У мальовничому гуцульському селі стоїть, можливо, найгарніша з-поміж церков середньогуцульського стилю, а також єдина не перекрита бляхою церква цього стилю, що давніше була присвячена св. Михайлу.

Чарують пропорції храму. Бічні прибудови невеличкі і не впливають на загальну базилічну форму, але вишукано акцентують бічні фасади. Сповнена грації проста чотирикутна башта з вікнами-голосницями вкрита чотирисхилим шатром, увінчаним маківкою з майстерно викуваним хрестом. Вівтарна частина церкви – п’ятигранна, з маленьким круглим віконцем на східній стіні, опасання лежить на фігурно оброблених випусках вінців зрубів. На західному фасаді – трапецієподібний фронтон. У 1930-х роках іконостас утворювали прикріплені одна біля одної ікони в простих рамах. “Царські двері” не мали багато різьблення, вся площина дверей декорувалася ажурною прорізкою в формі хрестів.

Нижче від церкви стоїть цікава дерев’яна дзвіниця, вкрита, як і церква, дерев’яними шинґлами. Нижній ярус дзвіниці зрубний, чотирикутний у плані, вкритий опасанням, що спирається на фігурні випуски. Верхній ярус – каркасний, восьмистінний, під вось-мисхилим шатровим дахом.

У 1921 р. Ф. Заплетал сфотографував у селі гарну дерев’яну каплицю XIX ст.