Степан Булат

Точних даних, де і в кого навчався син батрака Степан Булат, не збереглося. Початкову школу пройшов успішно, мав хорошого учителя. У 1913 році екстерном пройшов учительські курси в Мінську,[1] потім взяв скерування на роботу учителя в Дешчанське народне училище в Мінському повіті, де пропрацював два роки.

У 1915 році Степан вступив до Мінського учительського інституту, відкритого у 1914.[2] Навчався він там недовго, оскільки перша світова війна набирала обертів — інститут евакуювали до Ярославля.

Степана мобілізували до армії. Спершу молодого бійця було відправлено на прискорені курси до Віленського військового училища, по закінченню якого отримав звання прапорщика. Був направлений на фронт до 153-го піхотного полку.

Про діяльність Степана Булата в часи революції мало відомо. Лише те, що в грудні 1917 демобілізувався, і вчителював у Слобідському народному училищі Мінського повіту. Коли ж урядовці Білоруської Народної республіки відродили Учительський інститут, Степан повернувся туди і, разом з Миколою Каспіровичом, Василем Сташевським та Міхасем Чаротом здобував знання учителя[3].

Ще коли Мінський учительський інститут був у евакуації у Ярославля, його молоді студенти та викладачі створили ячейку організації «Молода Білорусь» і коли вони повернулися до Мінська, то продовжили свою діяльність, а пізніше, в 1919 році, уже ставши кістяком комуністичного підпілля та організації. Тому й не дивно, що молодий селянський син, Степан Булат захопився ідеями марксизму-ленінізму та вів пропаганду ідей радянської влади, як член організації «Молода Білорусь». Коли більшовики захопили Мінськ, Степан вступив у лави Комуністичної партії (більшовиків) Білорусі[4]. У липні — серпні 1920 працював у Мінському губернському відділі народної освіти. З серпня 1920 завідувач відділом Центрального комітету КП(б) Білорусі, по роботі на селі. Тоді ж йому доручили посаду редактора газети «Савецкая Беларусь», а потім ще й засновник і редактор газети «Белорусская деревня». З лютого 1921 член Центрального бюро білоруської компартії, а з травня 1921 третій секретар Центрального комітету ЦК КП(б) Білорусі і завідувач агітаційно-пропагандистського відділу[5].

Похований на Сторожевському кладовищі, яке у 1950-х роках було знищене білоруськими більшовиками задля побудови вулиці, скверу та кінотеатру[6]. За переказами, залишки Булата були перенесені на Військове кладовище, однак літературознавець Григорій Семашкевич не зміг знайти його могили. Тож припускають, могила могла бути знищена під час розширення вулиці Довгобродської, або залишки взагалі не переносилися на Військове кладовище.

24 липня 1921 року в Москві, після другої операції, Степан Булат помер, а 28 липня редакція газети «Білоруське село» та Степанові подвижники поховали його на Сторожівському цвинтарі.

Потрібно написати відозву до селян. Хто це робить? Булат. Потрібно послати в село досвідченого агітатора? Їде Булат. Потрібно видавати газету для селян? На кого цю справу покласти, якщо не на Булата. Він син бідного селянина. Як йому не знати селянської душі і життя? День і ніч він не знав спокою. Закурив люльку і в селянській свиті бігав з однієї установи в іншу, щоб дістати побільше насіння, плугів, газет, реманенту всякого для селян[7].

На смерть свого молодого та активного побратима відгукнулися білоруські митці:

• Янка Купала присвятив його пам'яті — «На смерть Степана Булата»[8], переклад на українську мову здійснив Володимир Свідзінський[9];
• Однокурсиник, Міхась Чарота написав — «Дорогій пам'яті Степана Булата»;
• Бядуля Змітрок — «На смерть Степана Булата».

• «Булат Степан Герасимович» // Біографічний довідник. — Мн.: «Белорусская советская энциклопедия имени Петруся Бровки», 1982. — Т. 5. — С. 89. — 737 с.;
• «Беларуская энцыклапедыя: У 18 т.» Т. 3: Беларусы — Варанец / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 1996. — 511 с.: іл. ISBN 985-11-0068-4 (т. 3), ISBN 985-11-0035-8 — С. 328.

• Про Степана Булата із серії «Великі люди Білорусі» (рос.);
• Журналістика Степана Булата (рос.);