Ступарик Богдан Михайлович

Особистісне формування Б. Ступарика припало на період другої половини 1950–60-х рр., коли на західноукраїнських землях відбувалися суперечливі процеси утвердження радянського політичного режиму. Вже навчаючись у Задубрівській семирічці, він виявив відмінні успіхи й лідерські задатки. Після Снятинської середньої школи (1953—1956) закінчив Чернівецький фінансовий технікум (1958), а згодом — Івано-Франківський педагогічний інститут ім. Василя Стефаника за спеціальністю «Вчитель фізики і загальнотехнічних дисциплін» (1965).

Після закінчення фінансового технікуму Богдан Ступарик працював інспектором фінвідділу (м. Яремче), бухгалтером колгоспу в рідному селі, а згодом, відповідно до отриманої вищої педагогічної освіти — учителем фізики в с. Угорниках і директором школи. Богдан Михайлович мав неабиякі організаторські здібності. Вони були помічені, і його запросили працювати спочатку заступником директора (1966), а відтак — директором (1968) профтехучилища в в с-щі Отинії Коломийського району Івано-Франківської області (тут готували електромонтерів, монтажників), а згодом директором Івано-Франківського профтехучилища деревообробної промисловості № 3.

Дев'ятнадцять років життя Б. Ступарик присвятив професійно-технічній освіті Івано-Франківщини, п'ятнадцять із них — Івано-Франківському ПТУ № 3, яке під його керівництвом досягло високих результатів у навчально-виховній діяльності. Воно неодноразово виборювало звання найкращого профтехучилища в Україні, було постійним учасником всеукраїнських виставок досягнень народного господарства. Ця плідна і невтомна робота відзначена багатьма нагородами.

Чи не найбільше талант організатора, мудрого керівника, педагога, що вболіває за розвиток української освіти, розкрився, коли Б. Ступарик очолював Івано-Франківський міський відділ народної освіти у 1984—1985 рр. На цій посаді він проявив себе принциповим, а навіть жорстким, знаючим керівником, який поставив за мету навести порядок і дисципліну в освітніх закладах міста. Обійнявши цю посаду вдруге (кінець 1993—1994 р.), він зосередився на посиленні національної складової у змісті навчально-виховного процесу, поліпшенні якості професійної освіти та «зрушенні з місця» допрофесійної освіти. Двоє науковців училища захистили докторські дисертації (Ступарик Б. М., Гушулей Й. М.), а четверо — кандидатські (С. С. Шумега, І. В. Фічора, Б. П. Данилюк, Л. І. Зеліско). Підтримуючи ініціативу Асоціації колишніх станіславських гімназистів, професор Б. Ступарик активно сприяв відкриттю в Івано-Франківську української гімназії № 1, що згодом стане одним із найкращих освітніх закладів міста, був незмінним членом її опікунської ради. Активний учасник численних робочих і урочистих заходів, що проводилися в гімназії, Богдан Михайлович обговорював проблеми, дотичні до організації та змісту її діяльності, доброзичливо спілкувався з учнівським і педагогічним колективами, став одним із її чільних літописців.

Період наукової діяльності Б. Ступарика розпочався зі вступу до заочної аспірантури при Інституті загальних проблем виховання АПН СРСР (Москва). У березні 1980 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему «Спільна діяльність колективів професійно-технічного училища і базового підприємства з трудового виховання учнів». Опублікувавши низку новаторських праць, молодий учений став визнаним фахівцем у галузі трудового виховання.

Із 1985 року Богдан Ступарик працює старшим викладачем, доцентом кафедри педагогіки Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника. У 1988 р. він стає завідувачем кафедри наукових основ управління школою, а в 1995 р. очолює єдину в Україні кафедру історії педагогіки у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника. В Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України 1995 року захистив докторську дисертацію на тему: «Розвиток шкільництва Галичини (1772—1939 рр.)».

Точкою відліку становлення наукової школи педагога вважається створення в 1995 р. у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника на той час першої в Україні кафедри історії педагогіки та формування її кадрового складу. Богдан Михайлович очолював кафедру з її заснування (1995) до своєї смерті (2002). Учений здійснював значну науково-педагогічну діяльність, був керівником і консультантом наукових досліджень аспірантів і докторантів з України, Польщі та Румунії. За короткий термін під його керівництвом захищено сім докторських (Барбара Чередрецька, Єжи Поточни, Тетяна Завгородня, Іван Русак, Сільвія Бадора, Йоланта Шемпрух, Марія Чепіль) і п'ятнадцять кандидатських дисертацій, підготовлено майже сімдесят магістрів. Ним опубліковано чотири монографії та понад 230 наукових праць. Він був учасником і організатором багатьох міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференцій із проблем загальної педагогіки та історії педагогіки.

У 1996 р. Богданові Ступарику присвоєно вчене звання професора, а 1997 року він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України.

Про великий науковий авторитет Б. Ступарика свідчить те, що він очолював спеціалізовану вчену раду в Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника та був членом такої ж ради у Тернопільському педагогічному університеті ім. Володимира Гнатюка, був головним редактором «Вісника Прикарпатського університету» (серія «Педагогіка»), членом редакційної колегії журналів «Педагогіка і психологія професійної освіти», «Обрії», «Джерела», «Вісник Львівського університету» та ін.

У 2006 р. Вчена рада Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника прийняла рішення про об'єднання кафедри загальної педагогіки та історії педагогіки і створення кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика. Нині очолює кафедру учениця і послідовниця вченого доктор педагогічних наук, професор Тетяна Завгородня, яка, перейнявши досвід свого наставника, взяла на себе керівництво започаткованою ним науковою школою. Провідними викладачами кафедри є 2 доктори педагогічних наук (Т. К. Завгородня, З. І. Нагачевська), 11 кандидатів наук. За останнє десятиліття на кафедрі захистили кандидатські дисертації понад 40 осіб.

Богдан Ступарик публікувався на сторінках провідних педагогічних видань України «Шлях освіти», «Рідна школа», «Педагогіка і психологія професійної освіти» та ін. П'ять статей ученого надруковані в іноземних виданнях. Його статті «Розвиток освіти на Прикарпатті» (1989), «Розвиток професійно-технічної освіти на Прикарпатті» (1989), «Роль „Просвіти“ в підвищенні освітнього рівня населення Галичини» (1992), «Діяльність ЗУНР у галузі освіти» (1993), «Виховні ідеали українців» (1993), монографії та методичні посібники «З історії розвитку фахової освіти на Прикарпатті» (1991), «Шкільництво Галичини (1772—1939 рр.)» (1994), «Ідея національної школи та національного виховання в педагогічній думці Галичини (1772—1939 рр.)» (1993), «Національна школа: витоки, становлення» (1998) та інші відзначаються глибоким проникненням у життя сім'ї, школи, неформальних молодіжних об'єднань, тонким знанням психології батьків і дітей.

У співавторстві видав історико-культурний, краєзнавчий нарис про рідні Задубрівці «Село за дібровою» (Снятин: ПрутПринт, 1999) та авторське видання — автобіографічну сповідь «З порога вічності» (Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2005). Упорядник Ганна Дорошенко підготувала про науковця книжку «Задивлений у вічність: Спогади про Людину, Патріота, Вченого» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003).

Невтомний вихователь української молоді, Богдан Михайлович пропагував національну ідею в численних задокументованих і незадокументованих виступах. Ніколи не проходив байдуже повз безкультурність, сірість. Найголовнішим обов'язком тих, хто працює з молоддю, професор вважав виховання людей, які здатні побудувати і зберегти незалежну Українську державу.

Домінуючою у багатій творчій спадщині Богдана Ступарика є національна ідея, якій він присвятив усе своє життя. Наприкінці 1980-х — початку 1990-х рр. саме його непримиренна позиція ставала прикладом для інших, його публічні виступи, науковий доробок були як ніколи актуальними, бо саме вони знаменували новий шлях вирішення проблем освіти України загалом і педагогіки зокрема. За довгі роки педагогічної діяльності професор зробив значний внесок у розвиток української національної освіти і педагогіки. Його наукова спадщина і педагогічні ідеї мають велике значення для сучасної національної школи, адже постали вони з народно педагогічних джерел, української педагогічної класики, передових поглядів вітчизняних і зарубіжних учених, українських учителів, а також із власного практичного досвіду.

1992 у видавництві Прикарпатського університету вийшла авторська книжка Богдана Ступарика «Національна школа: витоки становлення», а 1994 побачила світ чергова його дослідницька праця «Шкільництво Галичини (1772—1939)».

Богдан Михайлович знаний не лише як науковець, учений, але і як активний громадсько-просвітницький діяч. Він був членом:
ради міського об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка,
президії Клубу української інтелігенції імені Б. Лепкого,
президії Івано-Франківського осередку НТШ,
заступником голови опікунської ради першої української гімназії Івано-Франківська,
заступником голови консультативної комісії при голові облдержадміністрації з питань освіти.
Учений, який брав активну участь у громадському житті, здобув славу чесного, відданого національній ідеї діяча.

Помер Богдан Михайлович Ступарик в Івано-Франківську 19 жовтня 2002 року.

• 1983 — присвоєно звання заслуженого працівника професійно-технічної освіти;
• нагороджено значками «Відмінник профтехосвіти СРСР» (1976); «Відмінник освіти України» (2001);
• удостоєно золотої і бронзової медалей Виставки досягнень народного господарства СРСР.

З 23 березня 2007 року до Дня працівників освіти в місті Івано-Франківську присуджується Педагогічна премія імені Богдана Ступарика[1].

• Ступарик Богдан. Національна школа: витоки становлення. — Івано-Франківськ: Прикарпатський університет, 1992. — 192 с.
• Ступарик Богдан. Шкільництво Галичини (1772—1939). — Івано-Франківськ: Прикарпатський університет, 1994. — 144 с.
• Ступарик Б. М., Гладій В. І., Гладій М. В. Село за дібровою: Історико-культурний, краєзнавчий нарис про Задубрівці. — Снятин: ПрутПринт, 1999. — 76 с.; іл.
• Ступарик Богдан. З порога вічності: Автобіографічна сповідь. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2005. — 208 с.
• Задивлений у вічність: Спогади про Людину, Патріота, Вченого / Упорядн. Ганна Дорошенко. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. — 80 с.