Суборбітальний космічний політ

Суборбітальний космічний політ — космічний політ літального апарату по балістичній траєкторії зі швидкістю, меншою ніж перша космічна швидкість, тобто недостатньою для виводу на орбіту штучного супутника Землі.

Визначення суборбітального польоту

Суборбітальний космічний політ — політ апарату з еліптичною швидкістю по балістичній траєкторії з апоцентром, що знаходиться вище межі космосу, і з перицентром, що знаходиться нижче поверхні планети, тобто без виходу на орбіту штучного супутника планети[1].

Згідно з другим визначенням, суборбітальний космічний політ може здійснюватися також при швидкостях, що перевищують за величиною значення першої космічної швидкості аж до величини другої космічної (параболічної) швидкості. Такі польоти можливі, наприклад, при суворо вертикальному наборі швидкості, а також в інших випадках, в яких вектор швидкості апарату у момент відключення двигунів орієнтований таким чином, що сформована траєкторія має перицентр нижчий поверхні планети. При цьому апарат не може стати штучним супутником планети, незважаючи на достатню за величиною швидкість.

Згідно з класифікацією Міжнародної федерації аеронавтики (ФАІ), космічним вважається політ, висота якого перевищує 100 км. Згідно з класифікацією Військово-повітряних сил США (ВПС США, United State Air Forces, USAF), космічним польотом вважається політ, висота якого перевищує 50 миль (приблизно 80 км).

Історія суборбітальних польотів

Перші успішні спроби суборбітальних польотів були здійснені в 1944 році у Німеччини при випробуванні ракети Фау-2. На деяких тестах ракета досягала висоти 190 км, що, за сучасними мірками, вважається суборбітальним польотом. Ракети були непілотованими.

У шестидесятих роках в США було здійснено 15 суборбітальних пілотованих космічних польотів. Два польоти за програмою «Меркурій» (Mercury) — космічні кораблі «Фрідом-7» (Freedom — 7) і «Ліберті Белл-7» (Liberty Bell — 7) виводилися на балістичну орбіту ракетой-носієм «Редстоун» (Redstone). Обидва ці польоти визнані космічними за версією МФА і ВПС США.

Тринадцять суборбітальних польотів було здійснено на космічному літаку «Х-15А». Усі ці тринадцять польотів визнані космічними за версією ВПС США. Тільки два польоти «Х-15А» (№ 3 і 4 в таблиці) визнані космічними також і ФАІ.

Алан Шепард (Alan Shepard), Вірджіл Гріссом (Virgil Grissom) і Джозеф Енгл (Joseph H. Engle) пізніше здійснили також орбітальні космічні польоти.

У 1975 році під час виводу на орбіту корабля «Союз-18-1» сталася відмова ракети-носія. В результаті космічний корабель на орбіту не вийшов, а здійснив політ по суборбітальній траєкторії.

Три суборбітальні польоти (№ 6-8 в таблиці) здійснені уперше на приватному космічному літаку «СпейсШипУан» (SpaceShipOne) (Космічний човен № 1).

Суборбітальні пілотовані космічні польоти
№ Дата Літальний апарат Досягнута висота Пілот
1 5 травня 1961 Меркурій-3 186,0 км Алан Бартлет Шепард
2 21 липня 1961 Меркурій-4 190,3 км Вірджил Айвен Гріссом
3 19 липня 1963 North American X-15 польот 90 106,0 км Джозеф Вокер
4 22 серпня 1963 North American X-15 польот 91 108,0 км Джозеф Вокер
5 5 квітня 1975 Союз-18-1 192,0 км Лазарев Василь Григорович, Макаров Олег Григорович
6 21 червня 2004 SpaceShipOne польот 15 100,1 км Майкл Мелвілл
7 29 вересня 2004 SpaceShipOne польот 16 102,9 км Майкл Мелвілл
8 4 жовтня 2004 SpaceShipOne польот 17 114,6 км Брайан Бінні
9 7 липня 2021 Blue Origin NS-16,
Перший комерційний політ компанії Blue Origin		 107 км Джефф Безос
Марк Безос
Воллі Фанк
Олівер Демен

Суборбітальні польоти також планують проводити із пасажирами на борту. Компанія Blue Origin запустить продаж квитків для потенційних пасажирів у 2019 році. Система New Shepard розрахована на польоти до 6 осіб одночасно. Таким чином приватна компанія має намір популяризувати космічний туризм.[2]

Див. також

Примітки
  1. Приведене визначення як наслідок визначення терміну «суборбітальна траєкторія» в законодавстві США (49 U.S.C. § 70102(2004)) : «Суборбітальна траєкторія — задана траєкторія польоту ракети-носія, апарату спуску, або будь-якої його частини, миттєва точка падіння якого в умовах вакууму не виходить за межі поверхні Землі». На мові оригіналу : «Suborbital trajectory — the intentional flight path of a launch vehicle, reentry vehicle, or any portion thereof, whose vacuum instantaneous impact point does not leave the surface of the Earth». Див. Draft Guidelines for Commercial Suborbital Reusable Launch Vehicle Operations with Space Flight Participants
  2. 2019 року почнеться продаж білетів на комерційні польоти в космос. Tokar.ua (uk-UA). 28 червня 2018. Процитовано 15 вересня 2018.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.