Фау-2

Фау-2 (нім. V-2 (Vergeltungswaffe-2) — дослівно зброя відплати)  — одна з ракет проекту «Зброя відплати», інша назва нім. А-4 (Aggregat-4)) — одноступінчата балістична ракета, розроблена німецьким конструктором Вернером фон Брауном.
Застосовувалась Німеччиною наприкінці Другої світової війни для ураження міст і великих об'єктів на території Великої Британії і Бельгії. Після війни була прототипом для розробки перших балістичних ракет в США, СРСР та інших країнах.

Копія першої ракети V-2 в музеї Пенемюнде. Як і в оригіналі, на основу ракети нанесене зображення з німецького фільму Жінка на Місяці (нім. Frau im Mond)
Пенемюнде, аварія Фау-2
1. Боєголовка (Gefechtskopf)
2. Гіроскопічна система (Kreiselsteuerung)
3. Система управління і контролю функціонування (Steuerung und Funkkontrolle)
4. Бак рідкого палива (спирт)(Treibstoff-Tank (Alkohol))
5. Корпус ракети (Raketenkörper)
6. Бак кисню (Sauerstoff-Tank)
7. Бак перекису водню (Wasserstoffperoxid-Tank)
8. Бак охолоджувальної речовини (азот)(Kühlmittel-Tank (Stickstoff)
9. Перекисоводневий двигун (Wasserstoffperoxid-Motor)
10. Турбопомпа (Turbopumpe)
11. Спиртово-кисневий пальник (Alkohol/Sauerstoff-Brenner)
12. Корпус двигуна малої тяги (Triebwerkskörper)
13. Головна камера згоряння (Hauptbrennkammer)
14. Лопать стабілізатора (Stabilisierungflosse)
15. Вприскувач спирту (Alkohol-Einspritzung)
16. Газоструменевий руль (Gasruder)
17. Аеродинамічний руль (Luftruder)
Старт Фау-2, літо 1943
Лінія виробництва Фау-2 біля концтабору Дора
Стартовий майданчик з ракетами Фау-2
Фау-2

Будова

Фау-2, одноступінчата балістична ракета з рідинним ракетним двигуном і автономним управлінням на активній ділянці траєкторії. Стартова маса майже 13 т, маса вибухової речовини 800 кг, довжина 14 м, максимальний діаметр корпуса 1,65 м, швидкість польоту наприкінці активної ділянки траєкторії 1700 м/с (6120 км/год), дальність польоту до 320 км. Фау-2 мала складну конструкцію, що обходилася у виробництві вдесятеро дорожче, ніж Фау-1, і коштувала в середньому 119600 рейхсмарок, але була абсолютно невразлива для засобів ППО того часу. Проте невисока точність влучення (в круг діаметром 10 км влучало тільки 50% запущених ракет) й недостатня потужність бойового заряду не давали змоги ефективно використовувати цю перевагу. З 4300 запущених ракет понад 2000 вибухнули на землі чи в повітрі при запуску, або вийшли з ладу в польоті, 1402 з тих що долетіли, застосовано безпосередньо проти Великої Британії, 517 із них вибухнули в Лондоні.

Основні технічні характеристики
Довжина, мм 14 000
Діаметр корпуса, мм 1 650
Діаметр зі стабілізаторами, мм 3 550
Маса незаправленної ракети з боєголовкою, кг 4 000
Маса стартова, кг 12 900
Корисне навантаження, кг 1 000
Маса вибухової речовини, кг 750
Маса спирту (частка води - 25%), кг 3 965
Маса рідкого кисню, кг 4 970
Маса перекису водню, кг 129
Маса перманганату натрію, кг 15,8
Маса рідкого азоту, кг 13,5
Витрата палива, кг/с 127
Пропорція суміші (спирт/кисень) 0,81
Час горіння максимальний, с 65
Тяга на старті, кг 25 000
Тяга перед відсічкою палива, кг 4 200
Прискорення на старті, g 0,9
Прискорення перед відсічкою палива, g 5
Температура в камері згоряння, °C прибл. 2 700
Тиск в камері згоряння, атм. 15,45
Тиск запалювання (понад тиску в камері згоряння), атм. 2,4
Швидкість подачі палива, м/с 2 050
Час набору швидкості звука, с 25
Швидкість польоту по траєкторії максимальна, м/с 1 600
Швидкість в момент удару, м/с 900...1 100
Висота в момент відсічки подачі палива, тис. м 22
Віддаль від місця старту до моменту відсічки подачі палива, км 24
Найвища точка траєкторії, тис. м 80...90
Дальність польоту максимальна, км 320

Історія створення

В 1926 році в Німеччині була організована самодіяльна група — Товариство міжпланетних сполучень (Verein für Raumschiffahrt). В кінці 1929 року міністр оборони Німеччини віддав наказ про вивчення можливості використання ракет для військових цілей, а в 1932 була створена експериментальна станція для ракет на рідкому паливі в Куммерсдорфі під Берліном. В цьому ж 1932 році Verein für Raumschiffahrt організовало виставку для армії і відповідальному за військову ракетну програму капітану Вальтеру Дорнбергеру була продемонстрована експериментальна ракета, розроблена молодим німецьким конструктором Вернером фон Брауном. Незважаючи на те, що можливості показаної ракети були досить обмежені, Дорнбергер запропонував фон Брауну та іншим членам Товариства продовжити розробку під управлінням військових. Фон Браун погодився працювати на таких умовах.

У грудні 1934 був досягнутий успіх у запуску ракети A-2 — невеликій моделі, яка працювала на етанолі (етиловому спирті) і рідкому кисні. До цього часу було розраховано безліч потенційно придатних варіантів паливної суміші, однак військових найбільше зацікавила можливість використання етанолу, пов'язана з постійним дефіцитом нафтопродуктів для Німеччини. Етиловий спирт вироблявся у великих кількостях, як результат переробки картоплі і гідролізом деревини. Цей вид палива використовувався німцями протягом всієї Другої світової війни;

Домігшись успіху з A-2, група фон Брауна перейшла до розробок ракет A-3 і A-4 (майбутньої Фау-2). Остання повинна була стати вже повнорозмірною балістичною ракетою з приблизною дальністю польоту близько 175 кілометрів, висотою підйому до 80 кілометрів і масою корисного навантаження близько 1 тонни. Збільшення можливостей багато в чому спиралося на комплексну переробку двигуна, виконану інженером Вальтером Тілем.

Місце в історії техніки

Попри всі свої недоліки, ракета А-4 за своїм технічним рівнем значно перевищувала усе, що було створене на той час у даній галузі в інших країнах світу. Зокрема, тяга двигуна у 25 тонн була недосяжною для інших ракетобудівників (тяга найпотужніших двигунів, створених, наприклад, в Радянському Союзі на той час, не перевищувала півтори тони). А-4 мала, фактично, усі найважливіші ознаки, характерні для сучасної ракетної техніки (потужний рідинний ракетний двигун з турбонасосною системою подачі палива, автономну інерційну систему керування тощо). А-4 стала також першим штучним об'єктом, що здійснив суборбітальний космічний політ, вийшовши за межі щільних шарів атмосфери[1]. Використання досягнень німецьких ракетобудівників стало основою для виникнення ракетної індустрії в інших країнах, передусім у США та СРСР. Перші балістичні ракети Р-1, Р-2 та Р-5, створені під керівництвом С.П.Корольова, були прямими "нащадками" А-4 (перша з них - майже точна копія, остання - значно вдосконалений продукт розвитку конструкції). Подібна еволюція мала місце і в Сполучених Штатах, де над створенням ракетної техніки працювала команда німецьких спеціалістів під керівництвом самого фон Брауна, "батька" А-4 (див. Операція «Скріпка»). Таким чином, А-4 стала прообразом для створення не лише балістичних, але і космічних ракет-носіїв.

Див. також

Примітки
  1. Walter Dornberger. Peenemünde. Moewig Dokumentation (Том 4341). — Berlin: Pabel-Moewig Verlag Kg, 1984. — С. 297.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.