Субраман'я Бхараті

Поет походить з брахманської родини. Справжнім ім'ям поета є Чіннасвамі Субраман'я Айєр. У 1887 році втратив матір. Початкову освіту отримав вдома завдяки батькові. Вивчив англійську мову, арифметику. Тоді ж серйозно захопився музикою та поезією. В 11 років отримав прізвисько Бхараті (блажений Сарасваті). Освіту здобув в Індуїстському коледжі у м.Тірунелвелі. У 1897 році одружився зі своєю двоюрідною сестрою.

Згодом перебрався до Варанасі, де слухав лекції у місцевому університеті. Тут захопився ідеями індійського націоналізму. Водночас зміг вивчити гінді та санскрит. У 1905 році став учасником сесії Індійського національного конгресу, яка проходила у Варанасі. Після цього захоплюється ідеями Свамі Вівекананди, став виступати за рівні права для жінок. Того ж року переїхав до Ченнаї, де стає помічником редактора тамільської газети «Свадешамітрам». У 1907 році призначається редактором тамільської газети «Індія» та англомовної газети «Бала Бхаратха». В них Бхараті друкує власні вірші та статті, в яких відображалися його політичні та соціальні погляди.

У 1907 році був учасником засідання Індійського національного конгресу, де стався розкол між прихильниками радикального та поміркованого напрямків. Бхараті підтримував Локман'ю Тілака, очільника радикалів. Внаслідок цього у 1908 році Субраман'я підпав під підозри британського колоніального уряду. Тому він переїздить до м. Пондічеррі, яке тоді належало Франції. Тут редагував журнал «Індія», газети «Віджая», «Бала Бхаратхам», «Сурьйотхаям». Лише у 1918 році повернувся до Британської Індії й був заарештований у м. Куддалор. За ґратами провів 3 тижні, а потім переведений під домашній арешт, який було знято у 1920 році (у зв'язку з погіршення стану здоров'я). Після цього Бхараті переїздить до Ченнаї. Там, у храмі Партасараті його штовхнув слон, якого він годував. Хоча поет пережив цей інцидент, через кілька місяців стан його здоров'я погіршився, і він помер 11 вересня 1921 року[2].

За свій внесок у розвиток сучасної тамільської літератури отримав почесне звання Махакаві (великий поет). Його творчість насичена емоційністю, помітною яскравою образністю, експресивними ритмами. Він був співаком загального братства, водночас проповідником любові до батьківщини — «деса-бгакті» («релігії патріотизму»).

Бхараті шанував духовну спадщину як Тамілнада, так і всієї Індії, використовував релігійно-міфологічні образи, «високі» і «низові» сюжети дравідійського художнього мислення. Оптимістичне життєсприйняття найбільш яскраво проявилося в його «прозопоезіі» («Усе бочине», «Шакті», «Вітер», «Море»).

У любовній ліриці відобразилися ідеї єдності (адвайта), які дозволяли обґрунтовувати єдність, духовну спорідненість усіх каст, усіх індусів.

Поет рішуче відкинув сліпе схиляння перед старовиною, слізну ностальгію з приводу «славного минулого». У вірші «Померле минуле» він писав, що нерозумно журитися і ридати з приводу днів, що безповоротно пішли. Життя для Бхараті священне, бо воно є проявом божественної сили. Особливе значення поет надає образу богині Шакті в її різних іпостасях — Калі, Дурги, Парашкті, Шівашакті.

Є автором англомовної книги «Лисиця та її золотий хвіст».

Його ритміка екстатична, вірші відзначені великою кількістю звуконаслідувань, повторів, вони мовби наслідують магічним заклинанням.

• Helga Anton: Subramanya Bharati: eine Darstellung seiner weltanschaulichen u. künstlerischen Entwicklung, Madras 1977