Суклєтін Олексій Васильович

Олексій Васильович Суклєтін (13 березня 1943 року, Казань, Татарська АРСР, РРФСР, СРСР — 29 липня 1987 року, там же) — радянський серійний убивця і канібал, який убив і з'їв, разом зі своїми співучасниками Мадіною Шакіровою та Анатолієм Нікітіним, як мінімум, 7 дівчаток і жінок.

Олексій Васильович Суклєтін
рос. Алексей Васильевич Суклетин
Народився 13 березня 1943(1943-03-13)
Казань, Татарська АРСР, РРФСР, СРСР
Помер 29 липня 1987(1987-07-29) (44 роки)
Казань, Татарська АРСР, РРФСР, СРСР
Розстріл
Громадянство СРСР
Проживання Васильєво Зеленодольський район Татарська АРСР.
Прізвисько «Аллигатор»,

«Васильевский каннибал»

Покарання Смертна кара
Кількість вбивств 7+
Спосіб вбивств Удар по голові, розчленування
Зброя Молоток, ніж
Мотив Канібалізм
Дата арешту 4 червня 1985

Біографія

Дитинство Суклєтін проводив у військово-польових госпіталях, де його мати працювала медсестрою. Був двічі судимий. Перший раз — за зґвалтування, у віці 17 років. Другий раз — за груповий грабіж (1964). У загальній складності відбув 14 років у місцях ув'язнення. Був прописаний в місті Казань, на вулиці Краматорській. Суклєтін працював сторожем в садівничому товаристві «Каєнлик» в селищі міського типу Васильєво Зеленодольського району Татарської АРСР. Крім вбивств займався разом з Шакіровою і Нікітіним здирствами, через що й був спійманий і, завдяки обшуку будинку, звинувачений у вбивствах. Заарештований влітку 1985 року, розстріляний у 1987 році за вироком Верховного суду ТАССР. Шакірову та Нікітіна засудили на 15 років тюремного ув'язнення. При розкопках в саду Суклєтіна зібрали чотири мішка людських кісток, а в його сторожці знайшли речі жертв та речові докази (наприклад, «половина відра топленого людського сала»[1]). Іноді Шакірова продавала сусідам людське м'ясо під виглядом «парної вирізки». Судово-психіатрична експертиза встановила осудність Суклєтіна, і він був розстріляний за вироком суду. Згодом про Суклєтіна Анес Кирилович Батаєв напише книгу «Кінець кривавого диявола».

З матеріалів кримінальної справи Олексія Суклетина: «…По даній справі Суклетин був негативно оглянутий експертною комісією при Республіканській психіатричній лікарні № 3, яка вказала, що він може віддавати звіт своїм діям і може керувати ними. Під час скоєння злочинів перебував у стані простого алкогольного сп'яніння. У скоєному його слід визнати осудним.

Повторна судово-психіатрична експертиза в НДІ загальної та судової психіатрії ім. В. П. Сербської показала наступне. Фізичний стан — високий зріст, правильна статура, задовільна вгодованость. На тілі численні татуювання. Тони серця ясні, гучні. Психічний стан: випробуваний правильно орієнтований у часі і просторі. Вважав себе психічно здоровим і разом з цим заявляв: „Ви — лікарі, вам видніше“. Мова його некваплива, кілька уповільнена за темпом, але завжди послідовна. При розмові про характер злочинів, вчинених ним з особливою холодністю і жорстокістю, він, не дивлячись на співрозмовника, знизуючи плечима, не висловлював ніякого жалю з приводу того, що сталося. Він говорив, що не відчуває жалю до вбитим».

Читачі журналу «Зміна» відзначали[2]:

Статью «Вечера сторожа Суклетина» про мужичка-людоеда, потчивавшего своих ни о чем не подозревавших знакомых свежей человеческой печёнкой[3], обсуждала вся страна…

Жертви
  1. Катерина Осетрова, 22 роки. Вбита в листопаді 1979 року[4]. Була оглушена ударом по голові молотком, обмотаним ганчіркою, потім їй перерізали горло. Частину трупа Суклєтін вжив в їжу разом з Шакіровою.
  2. Тетяна Ілларіонова. Вбита 13 січня 1980 року.
  3. Резеда Галімова, 15 років. Вбита в лютому 1980 року.
  4. Надія Сітявіна. Вбита у березні 1980 року.
  5. Наталія Школьнікова. Вбита в травні 1980 року.
  6. Валентина Єлікова, 11 років. Зґвалтована і убита в липні 1980 року.
  7. Лідія Федорова, 23 роки. Зґвалтована і убита 12 березня 1985 року.

У масовій культурі
  • Книга Анеса Батаєва «Кінець кривавого диявола» (1992). (Видавництво: Казань: Ідель)[5]
  • Спеціальний репортаж програми «Місто» «Криваві ночі сторожа Суклетина» (2008)[6]
  • У циклі передач «Чорне озеро» (ТРК «Новий вік») — «Василівський канібал» (2013)[7][8]

Примітки
  1. «Вечерняя Казань», 21 ноября 2001. Архів оригіналу за 28.09.2007. Процитовано 29.10.2017.
  2. «Журналы, газеты в СССР. Текстовая версия форума: Гильдия рожденных в СССР»
  3. «Вечера сторожа Суклетина»
  4. Павел Градский. Кушать подано! Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine. // «Популярные ведомости», 21 мая 2001
  5. А. Батаев. Конец кровавого дьявола (1992).
  6. Кровавые ночи сторожа Суклетина.
  7. Чёрное озеро» — Васильевский каннибал (2013).
  8. Чёрное озеро» — Васильевский каннибал (2013) (Часть 2).

Посилання 
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.