Сурілов Олексій Васильович

Життєопис

У 1949 року закінчив юридичний факультет Одеського державного університету імені І. І. Мечнікова (ОДУ), а у 1952 року — аспірантуру ОДУ. Працював у цьому вузі старшим викладачем кафедри теорії та історії держави і права. З 1954 року доцент Одеського кредитно-економічного інститу. З 1955 — старший викладач Одеського, а потім Кишинівського філіалу Всесоюзного юридичного заочного інституту (ВЮЗІ). Після перетворення 1959 Кишинівського філіалу ВЮЗІ на юридичний факультет Кишинівського університетуту працював там доцентом, а згодом — завідувачем кафедри державно-правових дисциплін. З 1968 — завідувач кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ОДУ, з 1997 — завідувач кафедрою теорії держави і права Одеської державної юридичної академії.

Наукова діяльність

Активно співпрацював з міжнародними організаціями. 1974 року О. В. Сурілова було призначено членом членом Постійної палати Міжнародного третейського суду, розташованого в Гаазі (Нідерланди). Також він читав лекції з проблем теорії держави і права та правової охорони довкілля в університетах міст Регенсбург і Пассау, а також в Мадриді, Сегеді, Любліні, Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі[1].

З 1980-х років приділяв багато уваги проблемам захисту природного середовища і екологічної правосвідомості. Він був керівником перспективного напряму, над яким працював колектив очолюваної ним кафедри, — «Природоохоронна функція держави». На цю тему були підготовлені дві монографії — «Державно-правове управління якістю навколишнього середовища» (1983), «Державно-правове управління прибережних вод моря» (1986). А. В. Сурилов першим підготував 10 кандидатів наук — екологів права, з них троє — іноземці[2].

Наприкінці 1980-х років О. В. Сурілов почав систематизацію проблемних питань теорії держави і права. Результатом цієї роботи став вихід у світ навчального посібника «Теория государства и права» (1989), рекомендовану Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник. Пізніше О. В. Сурілов опублікував навчальний посібник «Основи загальної теорії держави і права» (1995), який став одним із перших у незалежній Україні з цієї дисципліни[1][3].

Сурилов О. В. був автором понад 90 фундаментальних праць з питань теорії та історії держави і права, серед яких 6 монографій. Він створив власну наукову школу, з якої вийшли 27 кандидатів і 5 докторів юридичних наук. Успішно захистили дисертації шість претендентів з Німеччини, Йорданії, Непалу, Афганістану і Ємену[3].

Благодійна діяльність

Був членом правління першої в СРСР неурядової благодійної організації Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза[4][5]

Літературна творчість

У творчій спадщині О. В. Сурілова як літератора шість історичних романів, у яких відображена епоха кінця ХVІІІ — початку ХХ ст. Це трилогія про засновників Одеси: адмірала Дерібаса, дюка Ришельє, фельдмаршала Воронцова; романи «Месть гайдука» — про події на Балканах у ХVІІІ ст. і роман «Омут» — про драматичні події громадянської війни на Півдні України. Останній роман «Государь император Александр ІІ» був присвячений одній з найцікавіших історичних постатей ХІХ століття[1].

Примітки
  1. Сурілов Олексій Васильович
  2. «Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Історія та сучастнісь (1865—2015)». Одеса: ОНУ, 2015—964 с. ISBN 976-627-689-113-0
  3. «Всё остается людям» — Газета «Порто-Франко» № 35 от 9.09.2008 г.(рос.)
  4. «Философия достоинства, свободы и прав человека». — Киев: Парламентское издательство, 2009 г.: ISBN 978-966-611-679-9(рос.)
  5. «Портрет правозащитника в социальном интерьере» — газета «2000», № 9 за 2.03.2016 г.(рос.)

Праці

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.