Суха кладка

Суха кладка — метод будівництва з каменю без використання зв'язувального розчину. Стійкість сухої кладки забезпечує наявність несного фасаду з ретельно підібраних один до одного зчіплюваних каменів. Це найдавніший з методів кам'яної кладки. Зазвичай його використовують для будівництва стін, однак відомі цілі будівлі та мости, споруджені подібним методом.

Стіна XVII століття в Мачолз-Касл, Шотландія

Першими будівельниками, що звернули особливу увагу на сейсмостійкість капітальних будівель, зокрема, сухої кладки стін будівель, були Інки, стародавні жителі Перу. Особливостями архітектури інків є надзвичайно ретельне та щільне (так, що між блоками не можна просунути й лезо ножа) припасовування кам'яних блоків (часто неправильної форми й дуже різних розмірів) один до одного без використання будівельних розчинів [1].

Завдяки цим особливостям кладка інків не мала резонансних частот і точок концентрації напружень, маючи додаткову міцність склепіння. При землетрусах невеликої та середньої сили така кладка залишалася практично нерухомою, а при сильних — камені «танцювали» на своїх місцях, не втрачаючи взаємного розташування і після закінченні землетрусу ставали на свої місця [2].

Ці обставини дозволяють вважати суху кладку стін у виконанні інків одним з перших в історії пристроїв пасивного віброконтролю будівель.