Сухопутні війська Афганістану

Король Хабіблуа-хан з військовими Афганістану на поч. 1900 р.

Формування регулярної армії європейського зразка розпочалося наприкінці XIX століття за часів правління короля Абдур-Рахмана (1880–1901 рр.) із введенням системи комплектування під назвою «хашт нафарі». Дана система полягала в тому, що на дійсну військову службу в обов'язковому порядку призивали кожного восьмого чоловіка у віці від 20 до 40 років. Одночасно з цим створювалися організаційно-штатні формування сучасного типу: дивізії, бригади, полки. У Кабулі було організовано перший військово-навчальний заклад — Військова школа з шестирічним терміном навчання, куди приймалися хлопчики у віці від 10 до 15 років. Викладачами в ній працювали турки-іммігранти, деякі з яких були колишніми офіцерами армії Туреччини. До початку Третьої англо-афганської війни 1919 в складі армії не було ні авіації, ні бронеавтомобілів, ні танків, автоматична зброя і сучасна скорострільна артилерія практично були відсутні. Ситуація практично не змінювалася до 1956 р., коли недружні дії Пакистану на південному та південно-західному кордоні підштовхнули короля Захір-шаха прийняти рішення про модернізацію армії, яка полягала в її реорганізації та оснащенні новим озброєнням і технікою. Враховуючи зростаюче військово-технічне та військово-політичне співробітництво Ісламабаду з США, король звертається за допомогою до Радянського Союзу.

МІг-15 та Іл28 повітряних сил Афганістану у 1959 р.

З середини 50-х років ХХ століття СРСР, направляє до Афганістану військових радників, відкриває свої військово-навчальні заклади для афганських слухачів і курсантів, надає допомогу в створенні військово-навчальних закладів в Кабулі. Починаються поставки найсучаснішого на той момент озброєння і військової техніки: танків Т-54, бронетранспортерів БТР-60 та бойових машин піхоти БМП-1, ствольної і реактивної артилерії, в тому числі РСЗВ БМ-21 «Град», реактивних бойових літаків МіГ-17, Іл-28, МіГ-21 і бойових вертольотів. Одночасно з цим Захір-шах прагне підпорядкувати племінні збройні формування центральній владі.

Солдати Афганської армії, 1950-і

У 80-х роках ХХ століття збройні сили Афганістану були добре технічно оснащені, проте особовий склад в переважній більшості мав слабкий морально-психологічний стан і не хотів брати участь у бойових діях. Повсюдно були поширені випадки дезертирства, перехід на бік ворога зі зброєю і технікою. Винятком були повітряні сили і з'єднання «командос» — формування, що були елітними і що комплектувалися найбільш відданими режиму військовослужбовцями.

З точки зору організаційно-штатної структури, збройні сили Афганістану складалися з трьох видів: сухопутних військ, ВПС і ППО, прикордонних військ. До воєнізованих структур відносились оперативні батальйони «царандой» — міліційні формування Міністерства внутрішніх справ і підрозділи Служби державної безпеки, які займалися контррозвідувальною роботою і охороною особливо важливих об'єктів. У 1989 році афганські збройні сили в своєму складі мали: особового складу близько 329 тис. чол. (армія — 165 тис., МВС — 97 тис. і МДБ — 57 тис. осіб), танків — 1568, бойових машин піхоти — 828, гармат і мінометів — понад 4880, бойових літаків — 126, бойових вертольотів — 14.[3]

Після падіння режиму і нової громадянської війни 1990-х років регулярна армія розпалась. Озброєння і техніка були поділені між воюючими сторонами — Північним альянсом Массуда і Дустума з одного і загонами талібів і Ісламської партії Афганістану з іншого.

Будівництво бази АНА в Кандагарі

Майже через рік після повалення режиму талібів в грудні 2002 р глава перехідного уряду Х. Карзай видав указ «Про створення афганської національної армії». План будівництва військової організації сучасного Афганістану — Афганської національної армії (АНА) — був розроблений фахівцями НАТО на основі аналізу помилок попередніх концепцій 1950 — 60-х років і часів радянської присутності. Він включав в себе наступні напрямки:

• роззброєння всіх племінних та інших формувань;

• перехід до добровільного принципу комплектування;

• розформування ВПС як виду збройних сил і передача авіаційної техніки Повітряному корпусу АНА;

• формування п'яти армійських корпусів бригадного складу з функціями регіональних командувань: в Кабулі, Гардезі, Кандагарі, Гераті та Мазарі-Шаріфі

• створення легких піхотних підрозділів як основи наземних сил, обмежене використання важкого озброєння і техніки радянського виробництва;

• навчання особового складу за стандартами НАТО, переозброєння АНА на зброю і техніку виробництва США: штурмові гвинтівки М-16, кулемети М-240, бронетранспортери М113.

На 2013 рік збройні сили Ісламської Республіки Афганістан нараховують близько 200 тис. осіб.

Афганські сили безпеки знаходяться в певній залежності від іноземної економічної допомоги, оскільки уряд Афганістану не в змозі їх утримувати. З 2012 року США і Афганістан підписали угоду про стратегічне партнерство, за якою Афганістан названий «основним союзником США поза НАТО»

• Современная армия Афганистана • Белов Е. Афганские силовые структуры и перспективы их развития • Офіційний сайт