Су-Нураксі-ді-Баруміні

Нураг та його двір влітку

Найстаріша частина нурага — центральна вежа, так звана Мастіо (бергфрід) з трьома розташованими одне над одним приміщеннями (бл.20 метрів у висоту, зараз лишилось 14,1 м). Вона була збудована циклопічною кладкою з базальтових блоків між 17 та 13 ст. до н. е. Аналіз ізотопів C14 маслинової балки, знайденої при розкопках у нижній кімнаті башти датував її 1470 р. до н. е. (± 200 років).[3] Мастіо мала внизу діаметр 10 метрів та звужувалась до третього поверху до 5 метрів. У пізню бронзову добу довкола неї були збудовані чотири вежі бастіону, розташовані по сторонах світу висотою 17-18 метрів[3], поєднані мурами з балконом згори (не зберігся). До всіх веж вхід був з внутрішнього двору, розташованого на південь від центрального нурага. У внутрішньому дворі був розташований колодязь з питною водою глибиною 20 метрів.[4].

Три вежі форверка були збудовані у першу фазу будівництва; вони були поєднані муром та слугували зовнішнім захистом бастіону з чотирма вежами. Як і внутрішні вежі, за винятком центрального Мастіо, вони були збудовані циклопічною кладкою з базальтового каміння. Вежі форверка колись сягали 10 метрів у висоту; найкраще збережена вежа H на північному сході має сьогодні 4,5  метри у висоту. Між 1250 та 1000 роками до нашої ери були здійснені перебудови: внутрішній бастіон був підсилений круговим муром три метри у товщину, а форверк був суттєво перебудований — було зведено пять нових веж, які разом з двома старими було включено у полігональний мур. Зведення нової вежі поруч зі старою на південному сході включило стару у внутрішнє кільце муру.[5]

Справжнє призначення нурагів залишається предметом наукового обговорення. Джованні Ліллью, відривач Су Нураксі, вважав, що це було укріплене поселення (фортеця). Інші археологи вважають, що найстаріша частина дольмена мала релігійне призначення, притулок, місце перебування органів влади, а вежі були додані з оборонною метою та для зберігання продукції.

Довкола нурага існувало селище; близько 70 будівель розташовувались по колу. Більшість з них мали одну кімнату та також були збудовані циклопічною кладкою з базальтового каміння. Дахи були конічні, з деревини та гілок.[6].

Найстаріші частини селища датовані 1250 р. до н. е., їх мінімальні залишки знайдені на північний захід від форверка.[7] Після зниження терас нурага бл. 1000 року до н. е., на півночі та сході від бастіону виникли круглі будівлі селища. Головна будівля, хатина 80, ймовірно слугувала місцем зборів; в ній розташовані кам'яні лавки та ніші у стінах. В одній з ніш був знайдений бетель, вапнякова модель вежі нурага, яка була предметом культу каменю. Хоча спочатку хатини створювались як єдині кімнати, пізніше простежується тенденція поділяти ці кімнати на окремі приміщення; так були ідентифіковані майстерні, кухні та центри переробки аграрної продукції.

З другої половини 8-го ст. до н. е. у поселенні Су Нураксі відбулися глибокі зміни, які пов'язують з ‚осхідненням‘ сардинців у 730—600 рр. до н. е. Після знищення головної будівлі (хатини 80), ймовірно у результаті війни, був створений новий житловий комплекс. Він займав всю територію колишнього форверка довкола бастіона та лише частково був орієнтований на схід. Виявлені 109 кімнат, які ймовірно поділялись на 4 помешкань, кожне з яких мало від 8 до 12 кімнат. Через це «селище» були прокладені вузькі провулки, які стікатися до головної вулиці, розташованої у напрямку північ-південь. Біля старого муру форверка були збудовані прямокутні кімнати, але також зустрічались закруглені кімнати з внутрішніми дворами по центру, в який часто у колодязях збиралась вода.[8]

У шостому ст. до н. е. будівлі були зруйновані пунами, а пізніше — відбудовані карфагенянами, а потім і захоплені римлянами. Частково споруди використовувались у пізньопунічнний, давньоримський та середньовічний період. Врешті-решт вони були повністю покинуті.