Сінозацький Анатолій Михайлович

Сінозацький Анатолій Михайлович (*12 жовтня 1940 р., с. Зорин Чорнобильський район, Київська область, УРСР) — український учений-винахідник, академік Інженерної академії України, розробник і реалізатор понад 30 технічних удосконалень і оригінальних промислових технологій.

Сінозацький Анатолій Михайлович
Народився 12 жовтня 1940(1940-10-12) (81 рік)
Зорин, Іванківський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР,  Україна
Діяльність винахідник, геолог
Alma mater Національний університет водного господарства та природокористування
Галузь фізика, хімія, техніка
Заклад Академія інженерних наук України
Відомий завдяки: розробці і впровадженню понад 30 інженерних удосконалень і технологій. Серед них: торфовугільного брикетування й виробництва костроплити; циклонна топки з рідким шлаковидаленням; роторна сушка каоліну; газогенератор безперервної дії для переробки відходів у синтетичні енергоносії та інше.

Біографія

Народився 12 жовтня 1940 року в с. Зорин Чорнобильського району Київської області в родині службовців.

У 1947—1957 р.р. навчався у школі. Закінчив — у Броварах.

У 1962 році закінчив Київський гідромеліоративний інститут.

У 1962—1964 р. р. працював в інституті «Дніпроторфорозвідка» геологом, згодом — керівником експедиції[1].

Упродовж 1964—1971 р. р. — працював головним інженером Олеського торфобрикетного заводу на Львівщині, де впровадив перші вітчизняні камери високофорсованого тепло- і масообміну авторської розробки.

У 1970 році по власному ескізному проекту збудував Бродівський торфобрикетний завод.

У 1971 році розпорядженням главку «Укрторф» переведений на Рівненщину будувати торфобрикетний завод «Кремінне» в с. Клесів. Будівництво і експлуатацію очолював до 1983 року.

У 1983—1989 р. р. збудував у селищі Клесів завод «Моноліт» із виготовлення навігаційного обладнання для суднобудівної промисловості.

У 1989 р. у м. Сарни на Рівненщині створив лінію з виробництва костроплити (аналог ДСП), технологія не мала аналогів[2].

У 1993 р. створив приватне підприємство «Фантомаш», що розробляло нові технології та нестандартне промислове обладнання[3][4].

Сім'я — 10 чоловік, з яких 5 онуків.

Професійні досягнення

Розробив і упровадив понад 30 інженерних напрацювань, технічних удосконалень і технологій. Серед них: торфовугільного брикетування й виробництва костроплит; циклонні топки з рідким шлаковидаленням; роторна сушка каоліну; газогенератор безперервної дії для переробки зношених шин у синтетичні енергоносії тощо.

Патенти

- Установка для термохімічної переробки органічної сировини (корисна модель).

- Реактор для термохімічної переробки твердих органічних відходів (корисна модель).

- Реактор для термохімічної переробки твердих органічних відходів (винахід).

Хобі

Скульптура та література. Видав збірку власних перекладів українською творів Омара Хайяма «За чаркою з Хайямом»

Примітки
  1. «Газуємо потроху» // Украинская техническая газета. — 2009. — № 07(59). — С. 7.
  2. Gazeta.ua (30 травня 2007). Анатолій Сінозацький переробляє сміття на нафту. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 15 листопада 2019.
  3. Фантастичні машини винахідника із Сарн дуже практичні. www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 15 листопада 2019.
  4. Як сміття перетворити на нафту й газ | Вісник. a.visnyk.lutsk.ua. Процитовано 15 листопада 2019.

Джерела
  • «Розум сьогодні в ціні будяка»: [Про наук.-вироб. п-во «Фантомаш» (Сарни, Рівнен. обл.): За матеріалами бесіди із засн. фірми та винахідником Анатолієм Миколайовичем Сінозацьким] / Інна Омелянчук // Уряд. кур'єр. — 2006. — 11 берез. (№ 47). — С. 8.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.