ТБ-42

ТБ-42 — дослідний радянський напівгусеничний бронетранспортер періоду Другої світової війни. Був побудований єдиний макетний зразок машини.

ТБ-42
Тип бронетранспортер
Походження Радянський Союз
Історія використання
Оператори  СРСР
Історія виробництва
Виробник Завод ім. Сталіна
Виготовлення 1943
Виготовлена
кількість
1 (макетний зразок)
Характеристики
Вага 8 500 kg (18 700 lb)
Довжина 609,7 cm (240,0 in)
Ширина 236 cm (93 in)
Висота 225 cm (89 in)
Екіпаж 2
Десант 14

Броня сталева
Головне
озброєння
1 × ДТ-29
Двигун ЗІС-5М
80 к.с.
Питома потужність 9,4 к.с./т
Операційна
дальність
150 км (шосе)

Історія створення

У кінці 1942 року, в умовах гострої потреби військ в бронетранспортерах та відсутності відповідних для їх створення відпрацьованих шасі підвищеної прохідності Заводом імені Сталіна в ініціативному порядку була почата розробка на базі освоєного незадовго до цього шасі серійного напівгусеничного автомобіля ЗІС-42 проєкту бронетранспортера, який отримав заводське позначення ТБ-42.

На початку 1943 року був збудований повнорозмірний макет машини з дерев'яним корпусом на 14 посадкових місць для бійців з одним кулеметом ДТ. Очікувана (попередньо) повна маса ТБ-42 — 8500 кг була занадто велика для шасі ЗІС-42, а при потужності двигуна 80 к. с.[1](все, що можна було вичавити з двигуна ЗІС-5М) це дозволяло отримувати швидкість не більше 30 — 35 км/год (по шосе). Тим не менш, «танкісти» виявили певний інтерес до цієї роботи і встановили термін виготовлення п'яти дослідних зразків 15 червня 1943 р. Після огляду макетного зразка військовою комісією були зроблені окремі зауваження розробникам щодо необхідності доопрацювання компонування, конструкції броньованого корпусу та внутрішнього оснащення, проте в цілому машина була оцінена досить позитивно і заводу було запропоновано розробити ескізний проєкт з урахуванням зауважень.

Оновлений проєкт був затверджений Головним автобронетанковим управлінням Червоної Армії (ГАБТУ) і до середини червня 1943 передбачався випуск дослідної партії з п'яти машин. Тим не менш, оцінивши до того часу подальші роботи зі створення бронетранспортера (з огляду на низку конструктивних особливостей гусеничного рушія і його тодішньої низької надійності) на базі автомобіля ЗІС-42 як безперспективні, ЗІС відмовився від будівництва повноцінних дослідних машин в металі і припинив роботи над проєктом[2][3][4].

Було прийнято рішення побудувати оригінальне напівгусеничне шасі з використанням добре відпрацьованої і надійної ходової частини (опорні і підтримувальні котки, провідні зірочки, підвіски, ланки гусениць та ін.) легкої самохідної установки СУ-76М (ГАЗ-15-126), що вже серійно випускалася на трьох заводах.

На жаль, силова установка і трансмісія залишилися колишніми. Керовані колеса не були ведучими — обладнання по виробництву передніх ведучих мостів і роздавальних коробок відповідного повнопривідного ЗІС-32Р до того часу було безповоротно розмонтовано і використано для інших цілей. Форсований міасскій двигун ЗІС-МТ (95 к. с.) отримати теж не вдалося. Довелося задовольнятися ЗІС-5М потужністю 78 к. с. при 2600 1/хв, що було недостатньо, не вистачало і крутного моменту. На початку 1944 р. ЗІС побудував дослідний 12-місцевий БТР Б-3 (іноді у звітах іменований як АТ-3) з макетним бронюванням (котельна сталь товщиною 6 — 16 мм), озброєний великокаліберним кулеметом ДШК на відкритій турелі.

При повній масі 7100 кг він міг розвивати швидкість до 40 км/год — явно недостатню для БТР. Правда, низький середній питомий тиск гусеничного рушія (0,3 кгс/см2) обіцяв дати хорошу прохідність по слабких ґрунтах, але до цього справа не дійшла.

Випробування Б-3 на Науково-дослідному бронетанковому (НИБТ) Полігоні дало негативні результати — низька надійність агрегатів трансмісії, перегрів двигуна, що постійно працює на межі.

І цього разу настільки потрібна армії машина не відбулася.

Опис конструкції

Машина повинна була б мати капотне передньомоторне задньопривідне автомобільне компонування; моторно-трансмісійне відділення розміщувалося в лобовій частині. Було поєднане з бойовим відділенням. Відділення управління мало б розміститися у центральній, а десантне відділення — у кормовій частині. Екіпаж складався б з 2 чоловік (механіка-водія і командира, який також виконував функції стрільця.

Озброєння

Озброєння машини повинно було складатися з 7,62-мм танкового кулемета ДТ-29, передбачалася також можливість ведення десантом вогню з особистої зброї через 14 амбразур в бортових бронелистах десантного відділення.

Ходова частина

Ходова частина  напівгусенична, аналогічна базової машині. Рушій складався з двох передніх поворотних коліс і двох задніх візків з гусеничним рушієм.

Підвіска переднього і заднього мостів — на листових ресорах .


Виноски

  1. 69 к.с. у ВАЗ-2101
  2. Євген Прочко. / БТР-152 // Техніка та озброєння : журнал.  1999. № 3, 4.
  3. А. Г. Солянкин, М. В. Павлов, И. В. Павлов, И. Г. Желтов. Глава 6. Бронированные колёсные машины // Отечественные бронированные машины. XX век. 1941—1945. — Москва: Экспринт, 2005. — Т. 2. — С. 419. — 2000 экз. — ISBN 5-94038-074-3
  4. Кочнєв Є. Д. Автомобілі Московського автозаводу імені І. В. Сталіна (ЗІС) // Автомобілі Червоної Армії 1918-1945 / Євген Кочнєв. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : Яуза, Ексмо, 2009. — С. 477 — 478. — (Війна моторів) — 4000 прим. — ISBN 978-5-699-36762-7.

Література

  • Євген Прочко. БТР-152 // Техніка та озброєння.  1999.
  • А. Г. Солянкин, М. В. Павлов, И. В. Павлов, И. Г. Желтов. Глава 6. Бронированные колёсные машины // Отечественные бронированные машины. XX век. 1941—1945. — Москва: Экспринт, 2005. — Т. 2. — С. 419. — 2000 экз. — ISBN 5-94038-074-3
  • Кочнєв Є. Д. Автомобілі Московського автозаводу імені І. В. Сталіна (ЗІС) // Автомобілі Червоної Армії 1918-1945 / Євген Кочнєв. — 544 с. — (Війна моторів) — 4000 прим.

Див. також

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.