Гусеничний рушій

Гусеничний (плазуновий)[1] рушій — рушій самохідних машин, в якому тягове зусилля створюється за рахунок перемотування гусеничних стрічок. Гусеничний рушій забезпечує підвищену прохідність. Велика площа дотику гусениць з ґрунтом дозволяє забезпечити низький середній тиск на ґрунт — 11,8-118 кН/м² (0,12-1,2 кгс/см²), тобто менше тиску ноги людини. Тим самим досить відчутно зменшується занурення гусеничного рушія в ґрунт.

Гусеничний рушій снігоболотохода «Ухтиш»

Принципова схема гусеничного рушія:
1. Лінивець (напрямне колесо)
2. Підтримуючий коток
3. Ведуче колесо
4. Опорний коток
5. Гусениця

12 березня 1837 штабс-капітан російської армії Дмитро Андрійович Загряжський подав у Міністерство фінансів клопотання про видачу йому патенту на екіпаж з плосколанковою металевою гусеницею. У протоколі комісії, що розглядала пропозицію винахідника, говориться: «з наданих Загряжським опису та креслеників цього винаходу видно, що біля кожного звичайного колеса, на яких котиться екіпаж, обводиться залізний ланцюг, що натягається шестикутними колесами, які перебувають попереду звичайного. Боки шестикутних коліс дорівнюють ланкам ланцюга, ланцюги оці замінюють певною мірою залізницю, надаючи колесу завжди гладку і тверду поверхню». У жовтні 1837 року патент був виданий. Промисловці не зацікавилися і не оцінили переваг гусеничного ходу, а Д. А. Загряжський, не маючи коштів, не зміг реалізувати свій винахід, і в 1839 році патент був анульований.

У світі винахідником гусеничного рушія вважається Річард Еджуорт (1770). Британський інженер Джордж Кейлі запатентував 1826 гусеничний хід (англ. universal railway). 1901 Елвін Ломбард створив перший комерційно вдалий транспортний засіб на гусеничному рушієві. 23 липня 1904 був запатентований схожий транспортний засіб.