ТЕС Корсте

ТЕС Корсте (норв. Kårstø) — електростанція у норвезькому регіоні Вестланн (південно-західна частина країни, що виходить до Північного моря), споруджена за технологією комбінованого парогазового циклу. Стала першою ТЕС такого типу в країні.

ТЕС Корсте

59°16′32″ пн. ш. 5°30′39″ сх. д.
Країна	Норвегія
Розташування	Норвегія, Вестланн, фюльке Ругалан
Введення в експлуатацію	2007, закрита у 2014
Вид палива	природний газ
Енергоблоки	1х420
Котельні агрегати	котел-утилізатор Balcke-Durr
Турбіни	газова Siemens SGT5-4000F + парова Siemens SST5-5000
Електрогенератори	SGen5-2000H, 520 мегавольт-ампер
Встановлена електрична потужність	420
Річне виробництво електроенергії, млн кВт-год.	2300 (проектне)
Материнська компанія	Norsk Hydro/ Statkraft через Naturkraft
ідентифікатори і посилання
ТЕС Корсте

Майданчик для станції обрали в індустріальній зоні Корсте, розташованій на території комуни Тюсвер у окрузі Ругалан, на північ від Ставангеру. Тут, зокрема, розташований потужний газопереробний завод, на який надходить продукція з численних офшорних родовищ. Відповідно, як основне паливо використовувався природний газ.

Введена в експлуатацію у 2007 році, станція розраховувалась на високі екологічні стандарти. Зокрема, фільтри забезпечували рекордно низьку емісію оксидів азоту. Передбачалось також, що в майбутньому ТЕС дообладнають установкою для вловлювання вуглекислого газу. В той же час, ТЕС отримала звільнення від існуючого в Норвегії податку на викиди цієї речовини, що забезпечувало б економію на рівні до 100 млн доларів США на рік, без чого неможливо було зробити проект рентабельним.[1]

У складі енергоблоку встановлено обладнання компанії Siemens: газова турбіна SGT5-4000F потужністю 280 МВт та парова SST5-5000 потужністю 150 МВт.[2]

Окрім виробітки електроенергії, станція могла забезпечувати теплопостачання місцевих споживачів. При цьому паливна ефективність при виробництві електроенергії становила 58 %, а у випадку використання в режимі ТЕЦ — до 85 %.

Незважаючи на новітні технології, ТЕС Корсте була б одним з найбільших джерел викидів діоксиду вуглецю в повітря, при повноцінній роботі здійснюючи емісію на рівні половини всіх автомобілів країни.[1] Як наслідок, після 2011 року електростанція використовувалась епізодично та у 2014-му, лише через сім років після введення в експлуатацію, її поставили у консервацію.[3]