Танюк Леонід Степанович

Танюк Леонід Степанович
Народився 8 липня 1938(1938-07-08)
Жукин, Вишгородський район, Київська область, Українська РСР
Помер 18 березня 2016(2016-03-18) (77 років)
Київ
·рак шлунка
Поховання Байкове кладовище
Громадянство  СРСР →  Україна
Діяльність театральний режисер
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Відомі учні Ярошенко Дмитро Олександрович
Знання мов російська[1]
Членство Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Роки активності
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Посада Народний депутат України[2], Народний депутат України[3], Народний депутат України[4], Народний депутат України[5] і Народний депутат України[6]
Партія НРУ
Нагороди
IMDb ID 1320249
Сайт tanyuk.openua.net/bio.php

Леоні́д Степа́нович Таню́к (Лесь Танюк; (8 липня 1938, Жукин, Вишгородський район, Київська область — 18 березня 2016[7][8]) — український режисер театру і кіно, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України (1995), Народний артист України (2008), народний депутат України 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го скликань, голова Національної спілки театральних діячів України (з 1992); голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В.Стуса (1993—2014); заступник голови НРУ (з березня 1999), член Політради НРУ (з березня 1999), член Центрального проводу НРУ (з березня 1992); член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО (з листопада 1995); голова Всеукраїнського комітету з підготовки суду над КПРС-КПУ за злочини тоталітаризму «Нюрнберґ-2» (з 1996).

Життєпис

Народився у с. Жукин (тоді Димерський район, Київська область). Українець. Батько — Стефан Самійлович (1901—1982), учитель української мови і літератури. Мати — Наталя Миколаївна (1902—1969), учителька іноземних мов.

Закінчив школу в Луцьку, працював ливарником-формувальником на заводі, закінчив культосвітній технікум, працював актором у Волинському облдрамтеатрі.

1958-1963 — студент Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, режисерський факультет (один з викладачів — Мар'ян Крушельницький).

1959—63 — президент Клубу творчої молоді (м. Київ), навколо якого гуртувалися І. Світличний, А. Горська, В. Стус, В. Чорновіл та ін. Ставив спектаклі у Львівському українському драматичному театрі, Одеському театрі ім. Революції, Харківському театрі ім. Шевченка.

Через переслідування з боку місцевої влади виїхав до Москви. 1965—1986 — ставив спектаклі у ЦДТ, МХАТі, театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім. Московської ради. Вів правозахисну діяльність. 06.1986-04.1988 — головний режисер Київського молодіжного театру. Звільнений без права на режисуру. Потім — на творчій роботі, на керівних посадах у Спілці театральних діячів. 06.1990-05.94 — голова Комісії ВР України з питань культури та духовного відродження[9].

Володів німецькою, французькою, англійською мовами.

Захоплення: театр, література, музика.

Помер 18 березня 2016 року від раку шлунку. Похований у вівторок, 22 березня на Байковому кладовищі міста Києва.

Автор, перекладач, режисер, сценарист

Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва, збірок поезій «Сповідь» (1968); книг: «Марьян Крушельницкий» (рос. 1974, укр. 2007), «Хроніка опору» (1991), «Хто з'їв моє м'ясо?» (1994), «Монологи» (1994), «Як рубали фермерів під корінь» (1994), «Парастас» (1998), «Quo vadis, Україно?», «Кому закони не писані?», «Твори у 3-х томах. Слово. Театр. Життя»; упоряд. і автор статей в книгах: «М. Куліш. Твори в 2-х т.» (1990), «Лесь Курбас. Статті і спогади» (1987), «В'ячеслав Чорновіл. Пульс української незалежності» (2000); «Щоденники без купюр» у 60 томах (вийшло 37 томів);

Перекладач творів Шекспіра, Мольєра, Брехта, Піранделло, Апполлінера, роману Дж. Кері «Улюбленець слави», Ж. Кесселя «Лев», Г. Креґа «Про мистецтво театру» (1974) та ін.

Режисер понад 50 вистав: «Маклена Граса», «Патетична соната» М. Куліша, «Ніж у сонці» за І. Драчем, «Матінка Кураж» за Б. Брехтом, «В день весілля» В. Розова, «Казки О. Пушкіна», «Месьє де Пурсоньяк» за Мольєром, «Принц і жебрак» за М. Твеном, «Вдова полковника» Ю. Смуула, «Диктатура совісті» М. Шатрова; реж. фільму «Десята симфонія», Сценарист «Голод-33», автор серії телефільмів про Розстріляне Відродження.

Громадська і політична діяльність

Народний депутат України 12(1)-го скликання з березня 1990 (2-й тур) до квітня 1994, Ватутінський виборчий округ № 3, місто Київ. На час виборів: режисер, заступник голови Київського відділення Спілки театральних діячів України. Входив до Народної ради (1992 — голова), фракції НРУ.

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Дрогобицький виборчій округ № 267, Львівська область, висунутий НРУ. На час виборів: голова Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження, член НРУ. Член фракції НРУ. Заступник голови Комітету з питань культури і духовності (з червня 1994).

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчій округ № 166, Тернопільська область. На час виборів: народний депутат України, член НРУ. Член фракції НРУ (травень 1998 — лютий 1999); уповноважений представник фракції НРУ (першої) (з березня 1999; з квітня 2000 — фракція НРУ). Голова Комітету з питань культури і духовності (з квітня 1998).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006 від Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», № 12 в списку, член НРУ. Член фракції «Наша Україна» (травень 2002 — вересень 2005), уповноважений представник фракції НРУ (з вересня 2005). Голова Комітету з питань культури і духовності (з червня 2002).

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 до листопада 2007 від Блоку «Наша Україна», № 14 в списку, член НРУ. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Заступник голови Комітету з питань культури і духовності (з липня 2006).

Один з ініціаторів створення Антикомуністичного антиімперіалістичного фронту.

Засновник і голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (1989—2014), з 2014 — почесний голова.

Родина

Дружина — Неллі Корнієнко (* 1939), доктор мистецтвознавства, академік НАМ України, керівник засновник і директор Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса.

Донька — Оксана (1964), театрознавець, драматург.

Відзнаки
  • Почесний професор Харківського інституту культури (1992) і Волинського університету ім. Лесі Українки.
  • Орден ім. В. Стуса (2002, «Меморіал»).
  • Лауреат премії СТД (1990).
  • почесна нагорода Союзу «Чорнобиль» «За гуманізм» (1996).
  • Орден князя Ярослава Мудрого V (07.1998)[10], IV ст. (03.2005)[11].

Вшанування пам'яті

Вулиці, названі на честь Леся Танюка, існують в Києві[12] та Дніпрі.

Див. також

Примітки
  1. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  4. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  5. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  6. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  7. Помер Лесь Танюк // Українська правда. Життя, 18.03.2016
  8. Пішов з життя Лесь Танюк. ukranews.com. Українські новини. 18 березня 2016.
  9. Постанова Верховної Ради УРСР від 28 червня 1990 року № 38-XII «Про обрання Комісії Верховної Ради Української РСР з питань культури та духовного відродження»
  10. Указ Президента України від 7 липня 1998 року № 746/98 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»
  11. Указ Президента України від 28 березня 2005 року № 540/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного дня театру»
  12. Рішення Київської міської ради від 12 жовтня 2017 року № 180/3187 «Про найменування нових вулиць у Деснянському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2017. — № 114 (5027). — 3 листопада. — С. 6.

Посилання

Джерела
  • Томазова Н. М. Танюк Лесь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 27. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Encyclopedia of Ukraine. Еditor-in-chief  prof. DanyloHusar-Struk. Toronto, Canada, 1984—1993;
  • Митці України. К., 1992;
  • Хто є хто в Україні. К., 1997, 2000;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999;
  • Золота книга української еліти. У 6 томах. Євроімідж. К., 2001;
  • Міжнародний біографічний словник дисидентства країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Х., 2006;
  • Науковці України. Еліта держави. К., 2010;
  • Енциклопедичний довідник: Рух опору в Україні 1960—1990. К., 2012;
  • Who is who в Україні. Біографічна енциклопедія успішних людей України. Ralph Hubner, 2012—2013, Швейцарія.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.