Тара (Ірландія)

Основна археологічна пам'ятка являє собою пагорб довжиною 318 м з півночі на південь та 264 м зі сходу на захід. Пагорб лежить на північ від основного хребта. Навколо пагорбу простежуються сліди давнього рову та валу. Пагорб називається Рах на Ріг (ірл. — Ráith na Ríogh) — Фортеця Королів. Саме цьому пагорбу історична традиція приписує місце резиденції фортеці верховних королів Ірландії з прадавніх часів до V століття. На пагорбі виявлені артефакти доби залізного віку. Кільцеподібний курган, що найбільш помітний серед інших артефактів називають Тех Хормак (ірл. — Teach Chormaic) — Дім Кормака. Історична традиція приписує цьому кургану місце резиденції верховного короля Ірландії Кормака Мак Арта (204—244 роки правління) — Кормака Довга Борода, онука короля Конна Сто Битв. Поруч є курган Форрад (ірл. — Forradh), на вершині якого стоїть камінь — менгір. Саме цей камінь називають в Ірландії Ліа Фаль — Камінь Долі. Згідно історичної традиції саме біля цього каменю відбувався ритуал коронування верховних королів Ірландії. Якщо до каменю торкалась людина, яка гідна була бути верховним королем Ірландії, то камінь кричав, і цей крик було чути по всій Ірландії. Хоча є версія, що справжній Камінь Долі був вивезений в часи раннього середньовіччя в Шотландію і використовувався для коронування королів Шотландії, а потім потрапив до Англії. На північ від кільцевих фортів є неолітична гробниця, що відома як Дува на н-Гіалл (ірл. — Dumha na nGiall) — Курган Заручників. Нині археологи датують час побудови цього кургану 3 400 роком до н. е. — пам'ятці більше 5000 років.

На північ є ще один курган із слідами фортеці — Рах на Сенад (ірл. — Ráith na Seanadh) — Фортеця Зібрань. Археологи датують цю фортецю І — ІІІ століттями н. е.

На північ від цих споруд є сліди прямокутної споруди, що відома як Тех Міодхарта (ірл. — Teach Miodhchuarta) — Дім Бенкетів. Поруч простежуються сліди трьох похилих ровів та залишки ще одної фортеці, яку називають Фортеця Грайнне.

На південь від цих споруд є сліди круглої фортеці, яку називають Рах Лаогайре (ірл. — Ráith Laoghaire) — Фортеця Лаогайре або Фортеця Лірі. Згідно легенди тут була резиденція верховного короля Ірландії Лаогайре — останнього правителя Тари, тут він був і похований в стоячому положенні. На відстані півмилі є ще один пагорб, що називають Рах Меве (ірл. — Rath Maeve) — фортеця Меве. Згідно легенди, це була фортеця королеви Медб Лехдерг, що була потім королевою Коннахту, а можливо це були дві різні королеви, яких потім легенди поєднали в одну історичну постать. Згідно легенд королева Медб правила в І ст. до н. е.

Біля цих пам'яток — на схід від них була старовинна церква, яку називали Церква святого Патріка. Біля неї було старовинне кладовище. Нині існуюча церква була побудована в 1822—1823 роках на місці давньої споруди. Найбільш ранні свідоцтва про існування тут церкви датуються 1190 роком. У 1212 році ця церква належала лицарям ордену госпітальєрів святого Іоана Кілмайгама. Право власності на цю церкву ордену було підтверджено Папою Інокентієм ІІІ. Малюнок 1791 року зображає церковну будівлю з вівтарем і дзвіницею на захід від основної споруди. Камені старовинної церкви були використані для будівництва нової церкви.

Пагорб Тара та фортеці на пагорбі Тара неодноразово згадуються в давніх ірландських легендах, міфах та історичних переказах, що були записані в VI—XI століттях. Згідно цих переказів Тара була столицею Ірландії та резиденцією верховних королів Ірландії з часів, коли Ірландію населяли народи Фір Болг та Туата Де Даннан (Племена Богині Дану), а потім і гойдели. Пагорби Тара використовувались ще з часів неоліту і аж до ХІІ століття як сакральне місце та політичний центр. У ранньому середньовіччі володарі цих земель автоматично претендували та трон верховних королів Ірландії, хоч фортеці Тара вже не існувало. Текст «Шенхас Мор» (ірл. — Seanchas Mor), що був складений після 600 року, говорить, що той, хто коронується верховним королем Ірландії повинен зійти на пагорб Тари, випити ель і укласти символічний шлюб з небесною покровителькою Ірландії.

Тривалий час точилися суперечки відносно історичності подій описаних в ірландських легендах та переказах. Томас Вільям Роллестон вважав всі ці перекази вигадкою, що не мають ніякої історичної основи. Проте археологічні дослідження показали, що тут безперервно були поселення з часів неоліту, що датуються 5000 р. до н. е. і аж до часів середньовіччя. «Курган Заручників» судячи по всьому ще в часи неоліту використовувався як місце ритуалів та поклонінь — вхід в курган направлений на схід сонця в точку, де сонце сходить під час давнього язичницького свята Імболк — свята провіщення майбутнього (4 лютого). Хід в кургані є коротшим, аніж в кургані Ньюгредж, що робить його менш точним календарем.

Загалом суперечки про історичність багатьох верховних королів Ірландії, про існування фортеці Тара, як столиці давньої Ірландії, про поширення влади верховних королів Ірландії, її номінальність чи фіктивність тривають.

Під час повстання за незалежність Ірландії 1798 року, яке очолила спілка «Об'єднані ірландці», на пагорбі Тара ірландські повстанці влаштували військовий табір. Табір був атакований англійськими військами, відбувся жорстокий бій і більше 400 повстанців загинуло.

У 1843 році ірландський парламентарій Даніель О'Коннелл провів мирну політичну демонстрацію на пагорбі Тари з вимогою скасування закону про Союз Англії та Ірландії. У демонстрації взяло участь понад 750 000 осіб, що вказує на неминущу важливість Пагорба Тари в свідомості Ірландців.

На початку ХХ століття Пагорб Тари був пошкоджений актом вандалізму британських сектантів, які думали, що ірландці — це частина втрачених колін Ізраїлю, і що пагорб містить Ковчег Завіту.

Історія замку Тара тісно пов'язана з Історією всієї Ірландії та з історією династій верховних королів Ірландії. В ірландських літописах, історичних хроніках наводяться списки верховних королів Ірландії, що правили в Тарі починаючи приблизно з 1500 року до н. е. — з часів королів народу Фір Болг. Проте, більшість з цих правителів, судячи по всьому були легендарними, вигаданими особами. Більш-менш достовірними та історичними постатями можна вважати королів Тари I—V століть. Після кінця V століття, коли Тара була закинута і резиденції верховних королів Ірландії були в інших замках та городищах, верховні королі Ірландії продовжували гордо іменувати себе «королями Тари» аж до ХІІ століття. Крім того у ранньому і високому середньовіччі в Ірландії існувала королівство Міде, що володіло в тому числі і пагорбами Тара. Королі Міде носили титул королів Тари і постійно претендували на трон верховних королів Ірландії. Згідно «Історії Ірландії» Джефрі Кітінга в Тарі у I—V століттях правили наступні верховні королі з наступними роками правління:

• Туатал Техтмар (80 — 100)
• Мал мак Рохріде (100—104)
• Федлімід Рехтмар (104—113)
• Кахайр Мор (113—116)
• Конн Сто Битв (116—136)
• Конайре Коем (136—143)
• Арт Оенфер мак Куйнн (143—173)
• Лугайд мак Кон (173—203)
• Фергус Дубдетах (203—204)
• Кормак мак Арт (204—244)
• Еохайд Гоннат (244—245)
• Кайрбре Ліфехайр (245—272)
• Фотад Кайрптех та Фотад Айртех (272—273)
• Фіаха Сройптіне (273—306)
• Колла Вайс (306—310)
• Муйредах Тірех (310—343)
• Каелбад (343—344)
• Еохайд Мугмедон (344—351)
• Крімптан мак Фідах (351—368)
• Ніл Дев'яти Заручників (368—395)
• Нат І мак Фіахрах (395—418)
• Лоегайре мак Нілл (418—458)

За трон верховних королів Ірландії та замок Тара постійно точилась жорстока боротьба, точилися війни, плелися змови, заколоти, спалахували повстання, хоча влада верховного короля була номінальною — Ірландія була розділена на 5 великих королівств, які в свою чергу були розділені на володіння кланів, кожен вождь клану теж вважав себе королем і тільки номінально визнавав свого володаря як васал. Детальніше див. Список верховних королів Ірландії.

На честь давньої столиці Ірландії «Тарою» названа родинна садиба головної героїні роману Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром» (1936) Скарлет О'Хари — наполовину ірландки з давнього ірландського клану О'Хара.

• 
  Ліа Фаль — Камінь Долі
• 
  «Курган Заручників»
• 
  Схема археологічної пам'ятки Пагорб Тара
• 
  Церква Тари — нинішній вигляд
• 
  Високий Хрест Тари
• 
  Археологічна пам'ятка, що отримала назву «Палац Бенкетів»
• 
  Пагорби Тари. Світлина зроблена з літака

• Tara Hill — Cnoc an Temair, mountainviews.ie
• 'Hill of Tara / Teamhair / Cnoc na Teamhrach'
• The Hill of Tara. Rough Guides. Retrieved 24 March 2013.
• Draft Tara Skryne Landscape Conservation Area. Meath County Council. 2010. Retrieved 24 March 2013.
• Knowth.com photo of Samhain sunrise at the Mound of Hostages «The Stone Age Mound of the Hostages is also aligned with the Samhain sun rise.» The sun rises from the same angle on Imbolc.
• Muldoon, Paul (25 May 2007). «Erin Go Faster». New York Times. Retrieved 7 September 2008.
• Carew, Mairead (30 October 2004). Tara and the Ark of the Covenant: A Search for the Ark of the Covenant by British Israelites on the Hill of Tara, 1899—1902. Royal Irish Academy. ISBN 0-9543855-2-7.
• Eileen Battersby (26 May 2007). «Is nothing sacred?». The Irish Times.
• Glenn Frankel (22 January 2005). «In Ireland, Commuters vs. Kings». The Washington Post. p. A01. Retrieved 14 June 2007.
• Paula Geraghty (24 September 2007). «In Ireland, Human Aerial Art at Tara: People power combines art protest and politics». Indymedia Ireland. Retrieved 14 April 2008.
• «2008 world monuments watch list of 100 most endangered sites» (PDF). Archived from the original on 7 June 2007. Retrieved 15 April 2008. World Monuments Fund.
• Logue, Patrick (28 February 2009). «Tara endangered, says Smithsonian». Irish Times. Retrieved 26 August 2009.
• «The Hill of Tara». Sacred Sites International Foundation.
• Raftery, Barry (1994) Pagan Celtic Ireland: The enigma of the Irish Iron Age. London, Thames and Hudson
• Edel Bhreathnach (еd), The Kingship and Landscape of Tara (Dublin, Four Courts Press, 2005).
• The Smithonian Staff (March 2010), «10 Must-See Endangered Cultural Treasures», Smithsonian, 39 (12): 37 — The Hill of Tara, Ireland, Where Kings Once Tread by Amanda Bensen
• Newman, Conor (2007), «Misinformation, disinformation and downright distortion: the Battle to Save Tara 1999—2005», Uninhabited Ireland. Tara, the M3 and Public Spaces in Galway. Two essays by Conor Newman and Ulf Strohmayer.: 59–102