Ірландці

Загальна чисельність ірландців — понад 8 мільйонів осіб, з них тільки менше половини (близько 3,7 мільйонів осіб) у Ірландії. У Ольстері (Велика Британія) ірландців — близько 2,5 млн осіб.

Найбільші ірландські діаспори — в США близько 36,5 млн осіб, Канаді понад 4,3 млн осіб, в Австралії близько 1,9 млн осіб.

Не збереглися відомості про самоназву неолітичного народу сучасних теренів ірландців Ньюгрейндж та Кейдські поля (у кам'яну добу). Доіндоєвропейське населення маловідоме. Відома назва провінції Манстер — Мума не пояснюється кельтською мовою, тому вважають, що в цьому зберігається етнонім ранніх жителів острова Ірландії. Тільки до початку нашої ери Смарагдовий острів був повністю заселений кельтами. Ірландська середньовічна література, містить величезну кількість міфічних і легендарних відомостей про різні хвилі мігрантів: Фомори, Фір Болги, племена Дану і т. ін.. Відповідно до міфології остання хвиля прибульців — мілезіанці, прибула під проводом Міля з Іберійського півострова.

Сучасним дослідникам відомі сліди в Ірландії археологічних культур: гальштатської, латенської.

Деякі вчені вважають, що кельтомовний народ ірландців походить від землеробів із Середземномор'я, які знищили найдавніше населення Смарагдового острову, а також скотарів з Причорномор'я[2][3]. 4000 років тому склалися основні характеристики «острівного» (відмінного від галльського) геному кельтів — і ірландського народу[2][3]. Отже етнічну основу ірландської нації складають кельтські племена ґелів, що за декілька століть прийшли в Ірландію з Причорномор'я[2][3].

Ірландія не була завойована римлянами, в першій половині I тисячоліття до н. е., але її населення перебувало під сильним впливом римської культури. Результатом цього впливу стало прийняття предками ірландців християнства у V столітті. Від з цього часу тут утворюються ранньофеодальні держави, які сприяли розвитку і становленню ірландської нації.

У ХІІ столітті на острів висаджуються англійські завойовники, і відразу ж починається тривалий період колоніального загарбання ірландців.

Після придушення антианглійського повстання у 1641 році англійська колонізація пожорсткішала. Однак ірландці вистояли національні свідомість і культуру, процес за відродження яких активно починається у XVII—XIX століттях.

Ірландці XVI ст.

З часу «картопляних» голодоморів (основна сільсько-господарська культура) 1845–1849 рр. починається активна еміграція ірландців за океан, яка особлива посилилася на початку XX століття (див. «Великий голод в Ірландії»).

Малюнок Альбрехта Дюрера з ірландськими наймитами Європи, 1521 р.

У 1919—1921 роках в Ірландії триває визвольна громадянська війна, що мала наслідком автономізацію Ірландії (крім Північної Ірландії), аж до відокремлення Ірландії в 1949 році в окрему державу. У ній боротьба за відокремлення від Великої Британії на чолі з ІРА (Ірландська Республіканська Армія) відтоді не припиняється, то розпалюючись, то притлумлюючись.

Президент США Барак Обама святкує День святого Патрика в ірландському пабі

У XX ст. терени проживання ірландського етносу були політично розділені, більша частина острова увійшла до складу Ірландської Республіки, а частина Ольстера (за винятком графств Донегол, Ферманах і Монахан) була залишена у складі Сполученого Королівства. У цій частині Ольстера англійська колонізація проводилася інакше, земельні наділи роздавалися дрібним фермерам англійського та шотландського походження, що призвело до того, що в процентному відношенні число колоністів-протестантів перевищило число ірландців-католиків. Ірландці Ольстера вели тривалу визвольну боротьбу проти англійського уряду, не уникаючи терористичних методів. Напруга протистояння в Ольстері стала спадати тільки у кінці XX століття.

Ірландська культура має помітний вплив на масову загальносвітову культуру. Цьому сприяє американський кінематограф, що охоче стосується тем пов'язаних з Ірландією. У багатьох країнах відзначають день Святого Патрика, жанр «фентезі» ввібрав у себе багато з ірландської міфології, танцювальна та музична культура ірландців широко відомі. Серед людей, котрі серйозно захоплюються ірландською культурою, з'явився термін «кельтоманії».

Що стосується ірландської мови, то нею вільно володіє тільки близько 20 % жителів Ірландії. Домінує колонізаторська англійська мова. Рідною ірландська мова є тільки для невеликої кількості уродженців Гелтахтів (гельськомовних районів на західних околицях країни). Більшість носіїв ірландської мови — містяни, які засвоїли її свідомо у зрілому віці. Гелтахти не є єдиним масивом, і в кожному з них вживаються вельми відмінні одні від одних діалекти. Близько 40 % ірландців з материнською гельською мовою проживає в графстві Голуей, 25 % — в графстві Донегол, 15 % — в графстві Мейо, 10 % — в графстві Кері.

Існує стандартизована літературна мова «кайдон». Словниковий запас якої сформований на основі конаутських діалектів. Однак у кайдона є одна особливість: мова не має стандартної форми вимови. Тому носії літературної мови можуть мати манстерську, конаутську або ольстерську вимову, в залежності від того, на якій основі поставлена ​​вимова конкретного носія мови, однаково написаний текст вимовляється по-різному.

Католицька конфесія є визначальною для ірландців. Протягом тривалого часу приналежність до Католицької Церкви була однією з форм пасивного опору англійським загарбникам, котрі належать до протестантизму. Тому навіть сьогодні ірландець, який сповідує іншу конфесію, здається екзотичним.

Ірландці протягом 2-ї половини XX століття мали найвищий природний приріст серед аборигенних націй Західної Європи, який багато в чому нівелювався непослабною еміграцією.

• Генрі Форд
• Бернард Шоу
• Конор Мак-Грегор
• Люсьєн Булл
• Джонатан Свіфт
• Найл Хоран
• Артур Конан Дойл

• Гели
• Ірландська кухня
• Ірландські танці
• Культура Ірландії
• Доісторична Ірландія

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ірландці