Язичництво

Слово «язичництво» утворене від староцерк.-слов. ѩзыкъ — у значенні «народ», «плем'я». Це слово використовували для перекладу грец. ἔθνος («народ», «етнос»), яким, своєю чергою, у біблійних текстах перекладали івр. גוי‎, «гой» (множина ‏גויים‏‎, «гоїм») — «народ». Оскільки євреї звали «язи́ками» (‏גויים‏‎, «гоїм») всі неєврейські народи, їхні релігії відповідно називались «язичницькими». З появою християнства це слово стало вживатися і щодо нехристиянських релігій[7].

Довгий час у літературі на позначення язичництва вживалися слова «поганізм», «поганство»[8][9] — від лат. paganismus, утвореного від paganus. Слово pāgus означало «територія поза межами міста», тому сполучення religia pagana («поганська релігія»), вживане християнами до IV ст., первісно значило просто «сільська віра»[10]. Ще у І тисячолітті нашої ери слово paganus було запозичене і до праслов'янської мови — у формі *poganъ («язичник», «поганин»). Надалі семантика цього слова у багатьох слов'янських мовах розширилася — слово «поганий» стало означати не тільки «язичницький», а й «злий», «недобрий», «отруйний» (про гриб), «неїстівний» (про м'ясо)[11]. Наразі стосовно політеїстичних релігій слово «поганство» і похідні від нього вважаються лайливими[12][4].

Більшість монотеїстичних релігій (християнство, іслам, юдаїзм тощо) негативно ставляться до язичництва[13][14][15].

Язичництво — загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів[16]. У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.

Серед найвідоміших язичницьких богів[17]:

• грецькі Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест (див. Давньогрецька міфологія, Антична міфологія);
• римські Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун (див. Давньоримська міфологія);
• скандинавські Одін, Фрейя, Тор, Локі, Бальдар, Тюр (див. Скандинавська міфологія);
• кельтські Луг, Дана, Єзуз (див. Кельтська міфологія, Кельтське язичництво);
• давньоєгипетські (див. Єгипетська міфологія);
• слов'янські Світовид, Дажбог, Перун, Мокоша, Велес, Чорнобог та інші (див. слов'янська міфологія).

Своїх богів та богинь мали чи мають також інші племена, етноси, народи. Частина з них дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії[16].

Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки[16][18][6]:

• Язичництво — це природна віра та спосіб життя, а не лише релігія.
• У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутня у створеному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.
• Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.
• Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (пастори та адепти цінують передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як-от ходіння в храм, смиренність у християн та екстремізм в ісламістів, а в юдаїзмі жвава участь в окультних ритуалах тощо).

Капище на горі Богит

В Русі (у Київській державі) язичництво було поширене до впровадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Велес (або Волос) (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця), Хорс (бог сонця), а також Ярило (бог літнього сонця, родючості та плодючості); Сварог (бог неба і Зодіаку, бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь); бог Перун (бог війни, блискавки і грому) з'явився у руському пантеоні у пізніший час; ряд інших богів.

У 988 році князь Володимир хрестив Русь, оголосивши язичництво поза законом і санкціював полювання на руських священників і знищення святилищ. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть здіймали повстання на околицях держави. У далеких від столиць князівств місцевостях народна віра зберігала провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь)[19][20].

Попри намагання знищити будь-які прояви древньої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потайки, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двовір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, хороводи, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські) та й протривали дотепер[21].

На території нинішньої України язичництво існувало у різних формах й у різні часи, попри усілякого роду оголошення його поза законом (як це зробив князь Володимир у 988 році) та заборони, до чого тривалий час прагнула православна церква[6].

Українське язичництво в широкому значенні постає як сукупність в їх еволюційному розвитку релігійних вірувань, які побутували на теренах України. Воно включає[3]:

1. релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають за предків українців як в етнічному, так і в культурно-історичному контекстах;
2. релігію східнослов'янських племен Київської Русі, що була поширена ще до прийняття християнства як офіційної релігії;
3. народно-побутову релігійність, що існувала паралельно з офіційним християнством протягом останнього тисячоліття;
4. сучасне відроджене українське язичництво. Українське язичництво у вужчому розумінні означає

релігію українців[3].

Останніми десятиліттями язичництво відроджується в Україні (наприклад, Братство українських язичників, Об'єднання рідновірів України)[3] та по світу загалом. Язичництво починає відроджуватися у формі так званого неоязичництва. Також у багатьох регіонах світу (Африка, Америка, Полінезія, Азія) язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися. Загальна чисельність у світі представників народних вірувань та їх новітніх течій становить сумарно від 7 %, залежно від способу визначення[22]. Язичницька обрядовість частково збереглася в українському фольклорі, родинно-побутовій звичаєвості, традиціях[4].

На цей час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ богів-предків, священний героїзм, сучасні «Світлі язичники» так чи інакше є обожествителями аспектів природи у своїй індивідуальній формі, що у кожного розуму своє унікальне бачення у чому наявний волелюбний світогляд розуміння вищих сил природи).

• Українське язичництво
• Неоязичництво
• Рідновірство
• Вікка
• Яв-Прав-Нав
• Нава
• Ява
• Прав

• Язичество // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• М. В. Гримич. Язичництво // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 725. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• П. Л. Яроцький. Язичництво // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Тофтул М. Г. Язичництво // Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2.

• Язичництво // Електронна версія «Великої української енциклопедії»
• Братсво Українських Язичників «Сварга»
• Сайт «Європейська Традиція»
• Об'єднання Рідновірів України (ОРУ)
• Вячеслав Терехов. Об актуальных тенденциях в современном русском нативизме // Центр религиоведческих исследований во имя священномученика Иринея Лионского [проблемы новых религиозных движений, сект и культов]. — 25.02.13.(рос.)
• Хто такі язичники і неоязичники?