Татхагатагарбха
Татхагатага́рбха (санскр. तथागतगर्भतथागतगर्भ, tathāgatagarbha IAST — букв. «вмістилище Так Прихожого», або «зародок Так Прихожого») — вчення про безперешкодні можливості для всіх живих істот стати буддами, або ж — про присутність будди («природи будди») в кожній живій істоті.
Категорія |
Буддизм |
---|
Культура |
Історія |
Філософія |
Країни |
Школи |
Термінологія |
Тексти |
Хронологія |
Портал | Проєкт |
Основи вчення, поширення
Вчення про Татхагатагарбху (або теорія Татхагатагарбхи), сформувалась в Індії в IV—V століттях. Біля його витоків, імовірно, стояли буддійські мислителі Майтрея-Асанга, Васубандгу і Сараматі.
Згідно російським дослідникам-буддологам, автори вчення говорили в своїх трактатах: 1) про те, що всі істоти можуть стати буддами, оскільки в природі істот немає нічого, що могло б цьому перешкодити, або 2) про те, що всі істоти вже є будди (або суть будди) і їм треба лише розкрити, реалізувати свою «буддовість» (слово «гарбха» можна перевести, в тому числі, як «зародок [будди]»)[1].
Слід зазначити, що повністю вчення про Татхагатагарбху ні в одному з його видів не розділила ні одна школа буддизму за межами Індії, за винятком кількох течій в китайському буддизмі та школою Джонанг, чия активна діяльність припала на XVII ст. На думку C'юзан Хукхам, присвячений сутрам Татхагатагарбхі трактат «Ратнаготравібхага», з коментарем на нього «Дхармадхарматавібхага» авторства Майтріпи (XI ст.), став в Тибеті не тільки основою вчення Махамудри Марпи але, можливо, й вчення Атіши. Для школи Каг'ю, Майтріпа є джерелом практики Махамудри та текста «Ратнаготхавібхага».[2]
В даний час першу з перерахованих точок зору більш-менш підтримують тибетські буддисти Махаяни, другу, по-своєму, — буддисти Китаю, Кореї та Японії, а також тибетські буддисти, практикуючі Дзогчен. Останні стверджують, що природа людського розуму є Пробудження, або початкове знання (рігпа, джняна, відья)[3][відсутнє в джерелі].
Споріднені вчення
Теорія Татхагатагарбхі близька за своєю суттю теорії про Алая-віджняну буддистів-йогачaрінів. Останні використовували термінологію послідовників вчення про татхагатагарбху в своїх творах, таких як «Ланкаватара сутра» і «Махаяна шраддхотпада шастра». Оскільки вчення про «вмістилище/зародка Так Прихожого» так і не стало самостійним напрямком в буддизмі, його іноді асоціюють з Йогачарою.
Див. також
- Татхагата
- Джонанг
- Йогачара
- Буддійська філософія
Примітки
- Торчинов, 2000, с. 111-112.
- Hookham S. K. The Buddha Within. Tathagatagarbha Doctrine According to the Shentong Interpretation of the Ratnagotravibhaga. SUNY Press, 1991. 422 p. ISBN 978-0-7914-0358-7
- Торчинов, 2000, с. 110.
Література
- Торчинов Є. О. Класична буддійська філософія: Йогачара (Віджнянавада) та теорія Татхагатагарбхи // Ввід в буддологію:курс лекцій. — СПб. : Санкт-Петербурзьке філософське товариство, 2000. — С. 92-119. — ISBN 5-93597-019-8.
Посилання
- Сараматі. Махаянський трактат про те, що в дхармовому світі не існує різниць
- Ашвагхоша. Трактат про пробудження віри в Махаяну
- Tathagatagarbha Buddhism(англ.)
- Татхагатагарбха // Енциклопедія «Кругосвет»