Тема для медитації

Роман присвячено сучасному українському поету та перекладачу Миколі Біденку: «Миколі Біденку присвячується»[3]

«Бачите, - нарешті сказав він, - я оце рік лежав у госпіталі - й увесь час думав над тим, як склалося моє життя... Аж додумався до того, що воно не могло скластися саме по собі, а пов'язане з долею тих людей, котрі вже пішли на той світ... тому що все на цьому світі пов'язане! І життя мого діда якось перехрещується з моїм життям... хоч я й народився через двадцять п'ять років після його смерти!..»[4]

«Ніде ж і галузки було взяти, ти ж знаєш! То він якось поламав хрести на могилах, привіз цілу хуру та й накидав у піч… Коли ж слухає — а щось наче співає! Та так протяжно, хором, неначе у церкві… Він туди по хаті, він сюди, аж у піч зазирнув, — а то хрести співають людськими голосами!» [5]

«Враження таке, наче о тій порі всіх охопило божевілля: вбивали за шмат хліба, за гнилу картоплину, за жменю квасолі чи жита - причому не стільки для того, щоб мати який-небуть зиск, а просто так, заради самого процесу вбивства».[6]

• 2004 – твір виходить вперше у видавництві «Кальварія»[7]

• У 2004-2007 роках тричі перевидавався[8]

• В рамках 21-го Форуму видавців у Львові видавництво «Кальварія» презентувало ювілейне - 10 років від першої публікації - видання твору (Кононович Л.Г. Тема для медитації : роман. — Львів: Кальварія, 2014. — Ювілейне видання: 4-е вид., змін. — 240 стор. - ISBN 978-966-663-345-6).

• «...я щиро здивована, що досі ніхто з критиків не завважив того «великого перелому» 2002-2003-го – коли нова українська література, «набравши тіла», водночас через Прохаська й Кононовича заговорила, за Шевельовим, «власним українським голосом» – і цим, сама того не знаючи, на 5 років випередила головний європейський романний тренд, що тільки зараз стає мейнстрімом…» (Оксана Забужко)[9]

• «Ця книга здатна пробудити генетичну пам’ять кожного» (Ганна Мироненко, громадський діяч)

• «Тема для медитації» доводить, що можна писати без викаблучувань, без спецефектів, але це потребує спалених нервів, концентрації потужних зусиль — усе це є у Леоніда Кононовича». (Василь Герасим’юк, радіоведучий, поет, лауреат Шевченківської премії. [10]