Тернопільське братство

Л. Тимошенко у своїй статті «Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI—XVII ст.).» наголошує на деяких проблемах дослідження Тернопільського братства.

Загалом висвітлення початкової історії Тернопільського братства ускладнюється відсутністю оригіналів документів та певними неузгодженнями в їхньому датуванні. Крім того, було кілька фундаційних грамот — 1560, 1570 і 1593 рр. В архівах зберігаються лише копії цих документів, деякі з яких зроблені вже ХХ ст. Проте оригінали були доступними ще О. Терлецькому, котрий 1909 року видав працю «Василь-Костянтин князь Острозький. Історія фундації князя Острозького в Тернополі». Це все ускладнює питання з'ясування статусу братства, адже Тернопіль був приватним містом зі своїми особливостями місцевого самоврядування. Також незрозумілий статус князя В.-К. Острозького в Тернополі, оскільки до 1567 року містом володіла його дружина Софія (бл.1534[1]— 1.7.1570[2] [lower-alpha 1]), донька засновника міста Яна Амора Тарновського, а після її смерті до 1594 р. сини її та В.-К. Острозького.

Крім того, у фундушах та фундаційних грамотах відсутнє слово братство, однак йдеться про утворення схожої на нього мирянської організації при церкві Різдва Христового, з прописаними функціями і правами, але без окремого статуту. «Братство» відсутнє й у документах цієї організації XVII ст. Тому український історик Ярослав Ісаєвич не визнавав Тернопільське братство власне братством.

Статутні пункти прописані у фундушах: "вісімка старійшин, їх обрання і підзвітність, правила призначення священика, його незалежність, та ін.[3]

Основою для заснування Тернопільського братства стала «Шпитальна фундація» князя В.-К. Острозького при церкві Різдва Христового. Князь подарував фундації «волоку адо лан від села Біла» «до вжитку на вічні часи», як також «і в другій стороні від Березовиці» «лан для цього шпиталю від теребовлянського шляху» і встановив кураторію з восьми, а згодом із десяти міщан, що мала право назначати священика і наглядати над дяком, дияконом, проскурницею та шпиталем. Цій кураторії підлягала також Надставна церква.

4 вересня 1593 р. В.-К. Острозький поширив грамоту з 1570 р., зв'язуючи братство з парафією Тернополя. Зробив він це через труднощі, що їх мала кураторія у своїй праці за минулих 23 роки. Тернопільські міщани — члени кураторії твердили, що «деякі з тих церковних опікунів (з-поміж перших вісьмох членів кураторії) померли, і цей лист і перша фундація з їх смертю десь поділася і всі їхні справи йдуть в безлад». Тому вони просили, щоб князь відновив і затвердив першу фундацію. Острозький задовольнив прохання тернопільських міщан і збільшив кураторію до десяти членів. Члени кураторії дістали також привілей — звільнення від податків, як публічні урядовці. Вони складали щороку звіт із прибутків і видатків намісникові князя в замку.

Існує думка, що відновлення й повторне потвердження першої грамоти В. К. Острозького з 1570 р. може свідчити про те, що у взаєминах між братством і єпископом, чи місцевим парохом, не все було гаразд. Братство, «побіч втягнення в засяг своїх інтересів винятково церковно-культурних, стало вмішуватись також у чисто церковні справи та створювати конфлікти». Це могло бути пов'язаним з тим, що тернопільські міщани пішли дещо задалеко у виконуванні наданих їм Острозьким повноважень. Проте Острозький все ж таки поступився братству. Цьому могло, правда, посприяти перебування у Тернополі патріарха Єремії II Траноса у 1589 році. Проте немає документальних підтверджень контакту між Братством і Патріархом. Є лише інформація про перебування патріарха Єремії II Траноса в місті, а також певні його дії: створення Рогатинського братства, а також духовний суд у справі братств (завершений у Кам'янці-Подільському).

Грамота князя Острозького з 1593 року поширювала права та обов'язки братства й згадувала також про школу, яка, можливо, вже тоді існувала. Підтримуване за життя Острозького, братство, продовжувало розвиватися і по його смерті (1608 р.). Завдяки матеріальним засобам воно могло навіть поширити свою діяльність у другій половині XVII століття на молодь, заклавши 1668 р. при церковній школі «Братство благочестивих і благонадійних младенцов в мисті Тернополи обитающих», затверджене єпископом Йосифом Шумлянським.