Тест зі свічкою

Тест представляє учаснику таке завдання: як закріпити свічку, що горить, на стіні (пробковій дошці) таким чином, щоб віск зі свічки не крапав на стіл нижче.[3] Щоб зробити це, можна використовувати лише:

• коробку сірників
• коробку креслярських кнопок

Проблема зі свічкою

Рішення: викласти кнопки з коробки, поставити в неї свічку, використати креслярські кнопки, щоб прикріпити її (разом зі свічкою) до стіни, і запалити свічку сірником.[3] Поняття функціонального розв'язання прогнозує, що учасник буде сприймати коробку лише як пристрій для зберігання креслярських кнопок, не одразу сприймаючи її як окрему та функціональну складову, доступну для використання у вирішенні завдання.

Багато людей, які намагалися пройти тест вигадували інші творчі, але менш ефективні, методи для досягнення мети. Наприклад, деякі намагалися прикріпити свічку до стіни без використання коробки з креслярськими кнопками,[4] інші намагалися розтопити частину воску свічки та використати його як клей, прикріплюючи свічку до стіни.[1] Жоден з методів не спрацював.[1] Тим не менш, якщо завдання описується з наголошенням на коробку, практично всі учасники показують досягнення оптимального рішення, що є зрозумілим.[4]

Тест був запропонований багатьом людям, у тому числі студентам МДА закладу Kellogg School of Management як дослідження, що вивчає зв'язок між проживанням за кордоном та творчістю.[5]

Глаксберг (1962)[6] використав підхід 2×2, комбінуючи дві ситуації: чи були кнопки та сірники в середині або зовні коробок, а також, чи було запропоновано або не запропоновано грошову винагороду за швидке розв'язання завдання. Тим, кому не було запропоновано винагороди, котрих назвали нестимульованими, казали: «Ми проводимо пробну роботу з різними задачами для того, щоб вирішити, які з них найкраще підійдуть для експерименту, який ми плануємо провести пізніше. Ми б хотіли отримати норми щодо термінів, необхідних для вирішення завдання». Іншим, стимульованим, казали: «В залежності від того, як швидко Ви вирішите проблему, Ви можете отримати $5.00 або $20.00. 25 % перших з тих, хто вирішив завдання, отримають по $5.00; найкращий отримає $20.00. Час є вирішальним критерієм.» (Зауважимо, що з поправкою на інфляцію, оскільки рік публікації дослідження 1962, винагороди в сьогоднішніх доларах становлять приблизно $39 і $156, відповідно). Умова, коли коробки були порожніми, виявилася легшою, ніж умова, коли вони були заповненими: більше людей вирішили проблему, а ті, хто вирішили її, зробили це швидше. За умови заповнених коробок, стимульовані учасники виконували завдання гірше ніж нестимульовані. Глаксберг інтерпретував цей результат в термінах «теорії необіхевіоризького розуму»: «високий стимул подовжує вимирання домінуючою звички, таким чином, уповільнюючи процес досягнення панування правильної звички». Пояснення з точки зору ефекту зверхвиправдовування ускладнюється відсутністю головного ефекту для стимулу і через незначну тенденцію, в протилежному напрямку, за умови порожніх коробок.

Ще один спосіб пояснити високий рівень поразок за умов високого стимулу: процес перетворення завдання на конкурс з обмеженими ресурсами може спричинити середній рівень стресу у людини, який може призвести до симпатичної нервової системи, ще відомої як реакція «Бийся або тікай», охоплюючи мозок та тіло. Ця реакція на стрес відключає творче мислення та ті частини мозку в префронтальній корі, які відповідальні за вирішення проблем.

E. Торі Хіггінс і W.M. Chaires виявили, що повторення назв предметів спільних пар в цьому тесті, але в іншій та незвичній мовній структурі, такій як коробок та кнопки замість коробка та кнопок, спрощує роботу над завданням.[3] Це допомагає розрізнити дві речі, як різні та більш доступні.[3]

В писемній версії завдання, яку представили людям з Стенфордського університету, Майкл С. Франк та дослідник з оволодіння мовами Майкл Рамскар повідомили, що просте підкреслення відповідних матеріалів («на столі є a свічка, коробка з кнопками і коробка з сірниками…») збільшує (!) кількість людей, які розв'язали завдання з 25 % до 50 %.[4]