Ткачук Діонисій Дмитро
Діони́сій Дмитро́ Ткачу́к (9 листопада 1867, с. Княгинин, поблизу Станиславова (нині в межах Івано-Франківська, Україна) — 24 січня 1944, Рим, Італія) — український церковний діяч, василіянин, вихователь молодих ченців-василіян, перший після Добромильської реформи архимандрит Василіянського Чину (1931—1944).
| о. Діонисій Ткачук, ЧСВВ | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Дмитро Ткачук |
| Народився |
9 листопада 1867 с. Княгинин, тепер належить до м. Івано-Франківська,  Україна |
| Помер |
24 січня 1944 (76 років) Рим, .svg.png.webp){kind=small} Королівство Італія |
| Поховання | Кампо Верано |
| Діяльність | священик, магістр новиків |
| Титул | Архимандрит ЧСВВ |
| Посада | Протоархимандрит Василіянського Чину |
| Термін | 1931 — 1944 |
| Наступник | о. Діонисій Головецький |
| Конфесія | греко-католик |
Життєпис
Народився 9 листопада 1867 року в с. Княгинині (Австро-Угорщина, тепер в межах Івано-Франківська, Україна).
Навчався у Станиславові (1874—1883). До Добромильського монастиря вступив 17 липня 1883 р., де відбув новіціат та курси гуманістики (1885—1886). Філософські студії проходив у Львові (1886—1888), богослов'я — у Кристинополі (Червоноград) й Кракові (1890—1894). Ієрейські свячення отримав 24 липня 1892 р. З 1894 р. — ігумен у Кристинополі, 1896 р. — ігумен у Бучачі; 1901 р. — магістр новіціату в Добромилі; а згодом у Крехові, оскільки 20 липня 1902 р. новіціат переїхав до Крехова; 1902—1908 рр. — також консультор Галицької Провінції Василіанського Чину; 1905—1909 рр. — ігумен Крехівського монастиря і магістр новіціату; 1910 р. — вікарій, професор у Крехові; 1911—1914 рр. — магістр у Крехові; з 1914 р. — у Загребі (Хорватія), з 19 грудня 1915 р. — ігумен і магістр у Крехові, з 1917 р. — консультор Провінції, з 1918—1921 рр. — ігумен у Лаврові, з 1921 р. — у Станиславові (Івано-Франківську), з 1922 р. — ігумен у Перемишлі, а згодом професор філософії у Крехові (1922), Лаврові (1923) і Кристинополі (1924—1926), з 1926—1931 рр. — протоконсультор й візитатор Провінції.
1931 р. на генеральній капітулі в Добромилі вибраний архімандритом (головним настоятелем) Василіянського чину з осідком у Римі. Багато часу приділяв канонічним візитаціям монастирів, дбав про виховання й навчання ченців.
Писання
- 1910 р. — книга про часте й щоденне Причастя «De frequenti et quotidiana Communione»;
- 1928 р. — стаття «Крехівський сволок» у «Записках ЧСВВ» (т. III, вип. 1-2, ст. 247);
- 1933 р. у періодиці «Добрий Пастир» дав інтерв'ю на питання: Хто є фундатором Згромадження ССНДМ? («Quisnam fuit Cong. Servularum B. M. V. Immac. Conceptae fundator?», ІІІ, 1933, 165—181; Великий о. А., Історія С. Служебниць, Рим 1968, 735—756).
Джерела і література
- Великий А. Vitae basilianorum recentiorum // Записки ЧСВВ. — Серія ІІ . — Секція ІІ. — Т. І (VII). — Вип. 1. — Romae, 1949. — С. 85—88. (лат.)
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.