Товариш Артем (броньовик)

Олексій Селявкін, командир Автоброньового дивізіону особливого призначення при РНК УРСР, до складу якого був зарахований броньовик «Товариш Артем»

 Як пише один з засновників радянських бронетанкових військ Олексій Селявкін, в лютому 1919 року з ініціативи секретаря ЦК КП (б) У Станіслава Косіора, заступника голови Раднаркому УРСР Артема і заступника Народного комісара з військових справ Валерія Межлаука на базі автоброньового загону Південного фронту був сформований « Автоброньовий дивізіон особливого призначення при Раді Народних Комісарів України », до складу якого увійшов броньовик з назвою « Товариш Артем ».  До складу дивізіону крім нього увійшли машини «Валерій Межлаук», «Володимир Ленін», «Яків Свердлов», «Климент Ворошилов», «Стрибок», «Вся влада Радам» і інші.

У березні 1919 року панцерник «Товариш Артем» в складі дивізіону брав участь у придушенні повстання піхотного полку в Білгороді, в травні 1919 року — придушував повстання 6-ї української радянської дивізії під керівництвом отамана Никифора Григор'єва. На початку червня 1919 року броньовик брав участь у боях з махновськими загонами[7].

3 (16) червня 1919 року дивізіон був переданий в оперативне підпорядкування командарму Клименту Ворошилову для посилення 14-ї армії, яка в цей період вела оборонні бої проти Добровольчої армії в Донецькому басейні. 6 (19) червня 1919 року дивізіон прибув до Катеринослава і вступив в бій під Новомосковськом[8].  Після цього командиру панцерника  «Товариш Артем» була поставлена інша задача — згідно з розпорядженням харківського коменданта Павла Кіна, він був направлений в Харків для прикриття міста.

11 (24) червня 1919 року броньовик знаходився на Чугуївському шосе, виконуючи завдання прикриття південно-східної частини Харкова від наступу козачих частин і відходив в сторону центра міста через Кінну площу, плануючи з'єднатися з частинами РСЧА в районі Холодної гори[9]. У центрі міста близько 5 години вечора він зустрів великі підрозділи Білої армії, що вступили в місто з боку Харківської електричної станції і Ковальської вулиці.

• Олексій Селявкін, командир дивизиону, до складу якого входив панцерник «Товариш Артем», пише про цей епізод таке:
• Після виконання бойового завдання броньовик повертався до Харкова, який вже був зайнятий противником. Пробиваючи зі кулеметним вогнем вулицями Харкова, бронемашина була піддана кулеметного і артилерійського обстрілу противника. На розі Московської вулиці і Петровського провулка (нині - пров. Короленка) бронемашина врізалася в гущу ворога і вела нищівний вогонь з кулеметів ... Залишилося багато убитих денікінців.
  Селявкін в 1971 році писав, що броньовик зупинився «з незалежних від команди причин, через пошкодження двигуна», а в 1966 році він свідчив, що бронеавтомобіль зупинився через те, що «на підйомі залишки палива злилися в задні відсіки бака і подача бензину припинилася»[10].

Інформація про завершення бою кардинально відрізняється в свідченнях представників протиборчих сторін.

Селявкін пише[10]: « Захопивши екіпаж бронемашини, білогвардійці звірячому знущалися над ними, кололи багнетами, били шомполами, а привівши на Миколаївську площу (тепер - Конституції), розстріляли».

Полковник Антон Туркул, командир дроздівців, солдати якого 11 (24) червня 1919 року у Харкові захопили броньовик «Товариш Артем» та його екіпаж.

При цьому Туркул[11] пише, що захоплених членів екіпажу броньовика після взяття в полон дроздівці намагалися захистити від розправи натовпу, що зустрічала білогвардійські частини:« Натовп вже ходв ходуном навколо купки полонених. Я вперше побачив тут лють натовпу, жахливу і огидну. У тисняві ми повели команду броньовика. Їх били палицями, парасольками, на них плювали, жінки кидалися на них, дряпали їм лиця. Конвоїри відтягали одних, кидалися інші. Нас абсолютно затіснили. З жадібною люттю натовп кричв нам, щоб ми прикінчили матросню на місці, що ми не сміємо відводити їх, звірів, чекістів, мучителів. Якийсь старий тряс мені руки з плачем: "Куди ви їх ведете, стріляйте на місці, як вони розстріляли мого сина, дочку».