Тразамунд

Тразамунд (ванд. Thrasamund, лат. Thrasamundus) (450—523) — король вандалів і аланів, який стояв на чолі Африканського королівства у 496–523 роках. Молодший брат Гунтамунда, небіж Хунеріха, онук Гейзеріха.

Тразамунд
Король вандалів
475 — 526
Попередник: Гунтамунд
Наступник: Гільдерік
 
Народження: 450
Смерть: 6 травня 523(0523-05-06)
Країна: Африканське королівство
Батько: Гензон
Шлюб: Амалафрідаd

Родовід
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Годигісел
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гейзеріх
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Флора Габра
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гензон
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ліцінія Євдоксія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Тразамунд
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Атанаріх
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Атаульф
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Евріка ОстроГотська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Арготта Франська або Галла Плацидія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Біографія

Тразамунд продовжив політику брата та попередника. Візантійську імперію він не розглядав як природного і небезпечного ворога. На вандальських монетах з'явилося ім'я імператора Анастасія. З Теодоріхом Великим Тразамунд теж намагався підтримувати союзницькі стосунки, і зрештою одружився з його сестрою Амалафрідою. Водночас він створив особливі поліцейські частини для боротьби з нападами берберів, а також придушення заворушень і повстань власних підданих.

Вандальська верхівка за Тразамунда швидко романізувалася, тобто переходила на латину, переймала римські звичаї, смаки і світосприйняття. Одноплемінники короля і далі відчували себе германцями і навіть пишалися своїм походженням, але разом з тим — і частиною «римського миру». При цьому щодо інших підданих Тразамунда вандали залишалися окремою кастою, зі своїми привілеями, традиціями і вірою, навіть шлюби між колишніми прибульцями та тубільцями не заоохочували, хоча вже й не забороняли.

Тразамунд намагався змусити підданих залишити православ'я і перейти до аріанства, використовуючи вмовляння і підкуп. Тим, хто погоджувався, пропонували подарунки або посади, належність до «офіційної» церкви вважали пом'якшувальною обставиною при винесенні вироків у судах. Найвпертіших православних єпископів вислали на Сардинію. При цьому Тразамунд демонстрував «готовність до діалогу» і навіть заявив, що, можливо, він і справді помиляється, і «більше за все хотів би, щоб його переконали». Для цього з заслання до Карфагена повернули найавторитетнішого православного богослова Фульгенція. Той вів з королем довгі бесіди, під час яких навіть хвалив його за прагнення надати підданим освіту в римському дусі, але зрештою кожен з співбесідників залишився при своїй думці, а Фульгенція повернули на Сардинію.

Коли в 518 році в Константинополі на престол зійшов Юстин I, ревний прихильник православ'я, він почав вимагати від Тразамунда звільнити усіх православних ієрархів і забезпечити їм свободу проповіді. Але той не відмовився. Політика зближення з імперією, всупереч намірам її провідників, насправді призвела до ще більшого загострення стосунків з нею[1].

Примітки
  1. Олексій Мустафін. Анатомія реваншу. Чому загинула держава вандальских королів. Історична правда. 2019-04-26

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.