Тракененський кінь

У 1732 році на території Східної Пруссії в селі Тракенен було відкрито однойменний кінний завод «Тракенен», в якому на той момент знаходилось більш ніж півтори тисячі коней. Головним завданням було забезпечення пруської армії відмінними кавалерійськими конями: сильними, невибагливими і витривалими. До схрещування було залучено дрібних кобил лісного типу (швайки) та жеребців східних кровей — арабські, берберійські, турецькі, перські, неаполітанські та іспанські. Пізніше схрещування почали проводити з жеребцями чистокровної англійської породи. Було привезено в якості виробників навіть два донських жеребці Айбар і Баку. З другої половини XIX століття виробниками були лише жеребці арабської і чистокровної верхової породи, а також їх різні гібриди і напівкровні жеребці, що відповідають наступним вимогам: великий зріст, довгий корпус, міцні ноги і довга пряма шия. Також, починаючи з другої половини XIX століття жеребців випробовували в гладких скачках, які потім були замінені на стипль-чези і парфорсне полювання. Кобили випробовувалися на сільськогосподарських і транспортних роботах. У ті роки на багатьох відомих стипль-чезах Європи перемогу здобували саме тракененські коні. Так був створений тип великого, масивного коня, який протягом XX століття був широко поширений в багатьох країнах світу.

Після Другої світової війни тракененська порода в Німеччині була на межі зникнення. Велика кількість коней або загинули при евакуації в Західну Європу, або були захоплені радянськими військами. Під час тримісячної евакуації в Західну Європу дійшло лише 1000 коней. Відомо, що після численних і важких переміщень поголів'я (139 голів — на поїзді і понад 700 — своїм ходом) під керівництвом доктора Ернста Елерта евакуйовані особини були розміщені в Градиці, Нойштаті і Перлині[1].

Тавро: роги лося

Тавро: роги лося на лівому стегні коня

Тракенський кінь на сьогодні — єдина в Німеччині порода спортивних коней, яку розводять без додавання сторонньої крові. Виведеного в Німеччині тракенського коня можна впізнати за особливою відміткою: роги лося на лівому стегні. Зріст в холці — 162—165 сантиметрів. Найчастіше можна зустріти такі масті: гніда, воронна, руда і сіра. Дану породу розводять на території всієї Німеччини, середня кількість особин цієї породи складає приблизно 2 500 кобил і 270 жеребців. Розводять її і в інших країнах — Франції, Данії, США, Польщі, Новій Зеландії, Англії, Хорватії та Росії. При внесенні в племінну книгу використовується десятибальна система оцінки, беручи до уваги окремо кожен фактор: тип, корпус, кінцівки, крок, рись, галоп і загальне враження. Ще більш ретельному відбору підлягають жеребці. Лише 3% із зальної кількості жеребців отримують дозвіл на можливість бути виробником.

Тракененський кінь — ідеальний спортивий кінь для вершника будь-якого рівня. Коні тракененской породи, маючи врівноважений характер і вільні, продуктивні рухи, в останні десятиліття помітно домінують в країнах Європи і Америки у всіх класичних видах кінного спорту, показуючи високі результати, особливо в змаганнях з виїздки та подолання перешкод. У кінному спорті світового рівня представники цієї породи досягають великих успіхів в виїздці, конкурі та триборстві. Найвідоміший з виїздкових тракененов — російський жеребець Попіл, на якому заслужений майстер спорту Олена Петушкова стала олімпійською чемпіонкою в командному заліку і чемпіонкою світу з виїздки. Найбільш відомим конкурним конем став сірий Абдулла, який виступав за збірну США і виграв Олімпіаду 1984 року. Примітно, що в світовому рейтингу кращих порід з виїздки тракененська порода поділяється на дві категорії: «німецькі» тракени і «російські» тракени, причому останні часто стоять вище[2].

• Камбегов Б., Балакшин О., Хотов В. «Лошади России».Полная энциклопедия. М: РИЦ МДК, 2002 (рос.)
• Политова М. «Спортивные породы лошадей Европы». Спб: Скифия, 2003 (рос.)
• Уотсон М., Лайон Р., Монгомери С. «Лошади» М.: Профиздат, 2001 (рос.)

• Егор Мелентьев, журнал ЗМ № 1 (125), 2013 год, Коннозаводство: Государство и коннозаводство: Испытание на прочность. (рос.)