Третій Константинопольський собор
Тре́тій Константино́польський собо́р або Шостий Вселенський собор — вселенський собор християнської церкви, скликаний імператором Костянтином IV у 680–681 роки у Константинополі. На соборі були присутні 100, а пізніше 174 єпископи.
Головним предметом собору стали суперечки навколо вчення монофелітів, які вважали, що Ісус Христос, маючи божественну і людську природу, мав, однак, лише божественну волю і дію. Вчення монофелітів було офіційно закріпленим імператором Іраклієм і схвалив таке рішення патріарх Константинопольський Сергій і тривалий час підтримувався його наступниками попри засудження цього вчення Папою Мартином І на Латеранському соборі 649 року. Сергій відповідав Іраклію, що вчення про одну волю і одну дію у Христі більш узгоджене з Переданням Церкви, ніж вчення про дві волі і дві дії.
Вчення Максима сповідника було прийнято Папою Мартином І і Римською Церквою на Латеранському соборі, що ввійшло в протиріччя з офіційним віросповіданням імперії, за що Максим і Мартин були піддані репресіям, але згодом це вчення було прийнято і грецьким Сходом на Третьому Константинопольському соборі.
Третій Константинопольський собор засудив і відкинув вчення монофелітів як єресь, і ухвалив визнавати в Ісусові Христі два єства: Божественне й людське — і за цими двома єствами — дві волі; проте так, що людська воля в Христі не противна, а покірна Його божественній волі.