Троянці (астероїди)

Троянці в астрономії — група астероїдів, що перебувають біля точок лібрації L₄ та L₅ великих планет (на 60° попереду та позаду планети), поза межами головного пояса астероїдів. Період їхнього обертання навколо Сонця збігається з періодом обертання планети, тобто вони перебувають в орбітальному резонансі 1:1. У системі планета—Сонце вони здійснюють лібраційні рухи навколо лагранжевих точок, внаслідок чого їхнє взаємне розташування постійно змінюється.

Головний пояс астероїдів (білі цятки), троянці та греки Юпітера (зелені цятки) та астероїди групи Хільди (помаранчеві цятки). Дані JPL на 14 серпня 2006 року.

Точки розміщення троянських астероїдів в системі (точки Лагранжа L₄ і L₅), позначені червоним, орбітальний шлях вторинного об'єкту синім, основний об'єкт жовтим.

Першу таку малу планету (Ахіллес) було відкрито 1906 року Максом Вольфом у точці L₄ системи Сонце-Юпітер[1]. Відтоді всі подібні об'єкти називають на честь героїв Троянської війни, а сам клас астероїдів — троянцями. Малі планети поблизу точки L₄ (попереду планети) традиційно називають іменами ахейців, а поблизу точки L₅ (позаду планети) — іменами троянців. Винятком стали 624 Гектор і 617 Патрокл, які було названо до усталення традиції.

На початок 2010 року кількість троянців перевищила 4000[2]. Їхня кількість не є сталою — деякі з них можуть втрачати резонанс із Юпітером і сходити з орбіти, можливі також захоплення інших астероїдів, що рухаються поблизу орбіти Юпітера. Найбільші з них — Гектор (370 км) та Еней (148,2 км) відповідно.

Історично троянцями називали лише астероїди системи Юпітер—Сонце; тепер так називають астероїди поблизу лагранжевих точок L₄ та L₅ будь-яких систем. Наразі відомі троянці у системах Марса та Нептуна[2].