Ахейці

Предки греків спочатку мешкали в районі Придунайської низовини або навіть в степах Північного Причорномор'я[1], звідки вони мігрували Пієрію та Фессалію (з початку II-го тис. до н. е.), де ахейці відокремилися від загальної маси греків. Разом з іонійцями ахейці спробували зайняти Аттику, але змушені були відступити і зрештою оселилися у Фтіотиді.

Згідно з міфами ахейці походили від Ахея, сина Ксуфова й онука Гелленова. Ахей народився в Аттиці, під час вимушеної еміграції батька, а після його вигнання жив разом з Ксуфом в Егіалеї. Після смерті Ксуфа, разом із спільниками повернувся до Фессалії або ж оселився у Фтіотиді.

Ображені на мешканців Центральної Греції, фтіотидські ахейці лише чекали слушної нагоди помститися кривдникам. Тому охоче приєдналися до походу фригійського царевича Пелопа, склали більшість його війська і після завойовування Пелопом Пелопоннесу розселилися усім півостровом за винятком Аркадії[2]. Серед переселенців міфи називають, зокрема синів Ахея Архандра и Архитела, а також сина Архандра Метанаста.

За повідомленням Павсанія, населення Пелопоннесу, зокрема Арго­ліди і Лаконіки, і само почало іменувати себе ахей­ця­ми, тож ця назва швидко витіснила інші самоназви[3]. Ім'я ахейців взяли собі також Пелоп і його нащадки, бо це «робило» цих володарів з фригійців «справжніми» греками. Арголіди і Лаконії.

У Гомера ім'я ахеян, разом з ім'ям аргивян, зустрічається як загальне позначення греків[4]. В «Іліаді» Гомер також використовує імена аргів'яни (дав.-гр. Ἀργεῖοι[5]) та данайці (дав.-гр. Δαναοί[6]). Серед ахейських героїв Троянської війни найвідомішими є цар Агамемнон, Ахілл, Одіссей, Аякс Теламонід, Менелай, Діомед, Аякс Оїлід.

Ахейці також згадуються в хеттських свідченнях, датованих 14 століттям до н. е.

Витіснені Гераклідами з Аргоса і Лаконії, після дорійського переселення, ахейці були виведені під проводом Тісамена в названу пізніше за їхнім іменем область Пелопоннесу — Ахайю, яка раніше називалася Іонією або Егіалеєю, а також вони переселились в Малу Азію, на острів Кіпр та інші острови Егейського моря[7]. Також ахейські переселенці склали ядро еолійського населення на острові Лесбос.

Втім за класичних часів ім'я ахейців використовувалося насамперед як позначення мешканців області Ахайя. Ахейці управлялися у своїх дванадцяти полісах царями, нащадками Тісамена, з яких останнім був Огіг. Проте за монархією у них слідувало не панування аристократії, як це зазвичайно відбувалось у грецьких полісах, а помірна демократія. Дванадцять стародавніх міст утворили союз із загальним центром у Егіоні[8].

У зовнішніх зносинах вони трималися абсолютно нейтральної політики до самої Пелопоннеської війни. Потім, підкоряючись довгий час впливу спартанської політики, вони були втягнуті у Фіванську і Македонські війни. Між тим їхній союз дедалі більше і більше послаблювався, поки нарешті після нападу Деметрія, Кассандра і Антигона його не зруйнували. Союз відновлений у 281 до н. е. з'єднанням чотирьох міст: Діми, Фари, Патри і Тритії, таким чином було покладено початок, так званому, Ахейського союзу, який потім розширився через приєднання до нього інших міст. З 3 століття до н. е. і до римського завоювання у 146 до н. е. ахейці зберігали владу в Ахайї.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.