Трудоголізм

Трудоголі́зм — надмірна працьовитість. Трактується тільки в аддиктивному аспекті, як залежність. На побутовому рівні трудоголіком (працеголіком) називають людину, яка цілком себе посвячує роботі.

Уперше явище описав професор психології релігії Вейн Оутс у своїй книзі «Зізнання одного Трудоголика». В 90-ті роки XX в. ця книга була дуже популярна завдяки розповсюдженому в ті роки руху «Допоможи собі сам». Дайана Фассел, автор книги «Ті, що запрацювалися до смерті» (Working Ourselves to Death) уважає, що кожний трудоголік проходить три етапи. На першому він увесь час думає про роботу, маніакально складає списки недоробленого, працює поверх норми робочого часу й відмовляється йти у відпустку або на лікарняний. На другому етапі від трудоголіків віддаляються старі друзі, на яких ніколи немає часу, родина скаржиться на недолік спілкування, людина фізично зношується, його сон порушується. Іноді трапляється тимчасова непритомність або провали в пам'яті, людина може сидіти довгий час, втупившись у простір. На останньому етапі розвиваються головні болі, з'являються болі в хребті, високий тиск, виразка й, нарешті, депресія. Називаючи трудоголізм «найчистішим із всіх пристрастей», Дайана Фассел говорить, що його безсимптомний віроломний розвиток важко розглянути завдяки тому, що така самовідданість соціально заохочується, через те, що вважається соціально продуктивною.

Мартін Мур-Еде, професор з Гарварда, фахівець із втоми, вважає, що Чорнобильська катастрофа, аварія танкера «Exxon Valdez» на Алясці, катастрофа космічного корабля Challenger, аварія в 1979 році на АЕС «Three-Mile Island» у США, хімічна катастрофа в індійському місті Бхопал й тисячі інших катастроф і смертей були результатом людських помилок, заподіяних «цілодобовими кроками нашого світу, що живе в ритмі нон-стоп»^{[джерело?]}.